аристократії, а тому не дістала широкого розвитку. Цьому сприяла й та обставина, що воєвода зберігав за собою право командувати місцевим ополченням, і навіть військова реформа, проведена Казимиром III, не змінила цього стану речей.
Згідно з положеннями військової реформи до служби в королівському війську залучалися всі землевласники, тобто не тільки магнати (пани) і рицарі (шляхта), а й духовенство, що мало збільшити чисельність армії. Казимир III створив міцну систему оборони країни. У прикордонних районах і навколо столиці він наказав збудувати кам'яні укріплені замки, а міста обнести фортечними мурами.
З метою централізації держави Казимир III провів судову реформу. По-перше, він намагався кодифікувати місцеве звичаєве право й запровадити єдине для всієї країни загальне законодавство. Однак через певні відмінності між Великою і Малою Польщею це йому не вдалося. Звичаєве право було кодифіковане окремо для кожної з двох частин королівства. По-друге, король заснував для магнатів і рицарів кримінальні суди старост (гродські суди), а для міщан і селян — у Кракові Вищий суд німецького права. Після створення цього суду королівська влада заборонила містах; звертатися за консультаціями з судових справ до Магдебурга та інших німецьких міст.
Казимир Великий виявляв особливий інтерес до торгівлі й ремесел. Він надавав містам, їхнім торговельним і ремісничим корпораціям привілеї, які давали змогу отримувати прибуток з міжнародного обміну. Пожвавленню торгівлі й збагаченню державної скарбниці сприяла грошова реформа. Замість знецінених грошей, які карбувалися на монетних дворах окремих князів, король ввів у обіг срібний гріш і наказав усім своїм підданим ним користуватися. Запроваджувалася також система єдиного мита.
Внаслідок, усіх цих заходів Казимир III об'єднав більшість польських земель у складі централізованої держави, що, своєю чергою, сприяло посиленню ролі королівської влади. Про централізованість Польщі в XIV ст. свідчив, зокрема, той факт, що в офіційних документах вона почала згадуватися під одною назвою — "Regnum Poloniae". Казимир також усе частіше підкреслював належність до Польської корони тих етнічно польських земель, які входили до складу інших держав, і навіть вимагав від папської курії підпорядкування Західно-поморського єпископства архієпископові Гнєзненському.
ЛІТЕРАТУРА
Галл Аноним. Хроника и деяния князей и правителей польских. Москва, 1961.
"Великая хроника" о Польше, Руси и их соседях ХІ - ХШ вв. Москва, 1987.
Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X — первой трети ХІІІ в. Киев, 1988.
История Европы: В 8 т. Москва, 1992. Т. 2. История Польши: В 3 т. Москва, 1954. Т. 1.
Королюк В. Д. Древнепольское государство. Москва, 1957.
Королюк В.Д. Славяне и восточные Романцы в эпоху раннего средневековья. Москва, 1985.
Краткая история Польши. Москва, 1993.
Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982.
Разумовская Л. В. Очерки по истории польских крестьян. Москва; Ленинград, 1958.
Рутковский Я. Экономическая история Польши. Москва, 1953.