Ще швидше в ринкові відносини втягувалися жителі гірських районів Болгарії, котрі переважно займалися скотарством. Скотарі мали величезні отари овець, череди корів, табуни коней і через оптових скупників — джелепі — постачали свою продукцію на столичні базари. Джелепі настільки збагачувалися, що купували велике нерухоме майно й таким чином поповнювали прошарок національної буржуазії, її представників називали в Болгарії чорбаджі. Саме з них рекрутувалася в першій половині XIX ст. нижча османська адміністрація на болгарських землях.

Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. відбувається дальше зростання болгарських міст. Спостерігається значний приплив до них сільського населення, в тому числі ремісників і торговців. Містами стають невеличкі поселення — Троян, Габрово, Сопот, Панагюриште та ін. Болгарські міста, отже, остаточно перетворюються з адміністративних центрів та фортець на центри ремесла і торгівлі.

Успіхи міської економіки стають особливо помітними з другої половини 20-х років XIX ст. В міру її розвитку триває занепад цехового ладу. Цехова регламентація гальмувала дальший розвиток економіки. Ще наприкінці XVIII ст. в Болгарії виникли перші розсіяні мануфактури. Вони спочатку охопили такі галузі легкої промисловості, як сукняне й шкіряне виробництво, виготовлення шнурів для прикрашання національного одягу тощо.

У1834 р. в Сливені засновано першу болгарську фабрику, її відкрив торговець Д. Желязков, котрий домігся від султана не тільки звільнення від податків, а й права постачати продукцію до султанського двору. Високоякісне сукно фабрики Желязкова поступово руйнувало справу турецьких ремісників Слівена, котрі після смерті державця домоглися конфіскації підприємства в його законного господаря. Цей епізод досить красномовно характеризував той період розвитку болгарського суспільства, коли національно-релігійні суперечності між турками і болгарами дедалі більше перепліталися з торговельно-економічними.

Торгівля в Болгарії у XVIII — першій половині XIX ст. переживала піднесення. Це, перш за все, виявлялося в тому, що в країні засновувалися нові ярмарки (Узунджовський, Сливенський, Станімацький та ін.). Однак значні успіхи в торгівлі не відразу привели до створення в Болгарії єдиного внутрішнього ринку. Процес його формування тривав протягом усієї першої половини XIX ст. У цей період ярмарки з регіональних центрів торгівлі перетворюються на загальноболгарські. Повсюдно в містах виникають постійні базари.

Значна частина болгарських товарів потрапляла за межі імперії. Величезна кількість їх вивозилася до Бухареста, де існувала численна болгарська колонія. Серед болгарських товарів особливий попит мав шовк. Його продавали в Росії, Франції, Італії та інших країнах.

Але нові капіталістичні відносини були ще спорадичним явищем у переважно феодальному господарстві Османської імперії. Особливості її державного устрою, зловживання посадових осіб, національно-конфесійне напруження, яке примушувало багатьох болгарських підприємців приховувати свої капітали або вивозити їх за кордон, — усе це стримувало розвиток болгарської економіки.

Більшість економічних, соціальних і політичних суперечностей можна було розв'язати тільки шляхом національного визволення Болгарії.

ЛІТЕРАТУРА

Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 14.

История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.

Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.

Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.

Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.