РЕФЕРАТ

на тему:

Болгарська культура XIX - на початку XX ст.

Болгарське національне Відродження в 50-70-ті роки XIX ст. висунуло цілу плеяду видатних діячів культури, у творчості яких домінувала тема боротьби за незалежність країни.

У цей період значне піднесення переживала насамперед болгарська література. Художнє слово виявилося досить сильною зброєю в національно-визвольному русі, що розгортався. Саме на 50—70-ті роки припав розквіт таланту поета П. Славейкова (1827—1895). Східноболгарське наріччя, на якому він писав, згодом було покладене в основу болгарської літературної мови. П. Славейков написав цикл віршів, які закликали болгар скинути османське ярмо. Твори поета пройняті надією на допомогу етнічно близької Росії ("Переддень", "Вербна неділя" та ін.). Ще рішучіше ці заклики лунали у творчості зачинателя болгарської революційної поезії. Раковського (1821—1867). Його поема "Лісовий мандрівник" оспівує боротьбу гайдуків проти османського панування.

Визнаним корифеєм болгарської поезії 60—70-х років XIX ст. вважається Христо Ботев (1848-1876). Його життя і смерть являли собою приклад справжнього служіння народові. Фактично поета самого можна вважати персонажем його найкращих творів: у поемі "Гайдуки" зображено справедливого народного месника, а ідея безсмертя патріота, який віддав життя за Батьківщину, червоною ниткою пронизує вірш "Хаджи Димитр". День загибелі X. Ботева (1 червня) згодом став у Болгарії днем пам'яті героїв, котрі загинули в боротьбі проти національного гноблення.

Одним із засновників болгарського критичного реалізму є видатний болгарський письменник, філософ і публіцист Любен Каравелов (1834—1879). Його літературні та суспільно-політичні погляди сформувалися під впливом російських і болгарських революційних демократів. Османське гноблення, боротьбу із загарбниками, побут і вдачу свого народу він описав у низці прозаїчних збірників ("Пам'ятки народного побуту болгар", "Сторінки з книги страждань болгарського племені", "Болгари старого часу" тощо).

Після визволення країни від османського панування склалися сприятливіші умови для розвитку національної культури. З цією метою був розроблений і схвалений урядом цілий комплекс програм. Дуже багато для поступу болгарської культури зробили керівники Департаменту (міністерства) народної освіти М. Дринов, К. Величков, І. Шшиманов. Особливо активну діяльність міністерство провадило в середині 90-х років XIX ст. і в 1903-1906рр.

Бурхливе піднесення переживала народна освіта. За перші ЗО років незалежності потроїлася кількість шкіл і більш як у 5 разів зросла кількість школярів. До 1910 р. за рівнем письменності (більш як 40% дітей, віком від семи років, на селі й 66 % у місті) Болгарія впевнено випереджала інші балканські країни. У Болгарії видавалося 100 журналів і 200 газет.

Одним із центрів національної культури й освіти став Софійський університет (у 1888—1904 рр. — Софійська вища школа), іншим — заснована в 1911 р. Болгарська Академія наук. Незважаючи на проблему висококваліфікованих кадрів, поряд з іноземцями серед учених університету й академії працювало багато відомих болгарських дослідників: етнограф і літературознавець І. Шишманов, геолог І. Златарський, медієвіст В. Златарський, який нарівні з М. Дриновим вважається одним із основоположників нової болгарської історіографії. Розвиткові болгарської науки та освіти сприяли й професори, які прибули до Болгарії з інших країн (російський біофізик П. І. Бахметьєв, автор першої загальної історії Болгарії К. Ірєчек та ін.).

Активно розвивалася й тогочасна болгарська література. У перші десятиліття після визволення в ній переважала тема боротьби проти османського панування. Найповніше вона висвітлена у творах класика болгарської літератури. Базова (1850-1921): цикл поем "Епопея забутих", роман "Під ярмом", повість "Знедолені". Історичні сюжети домінували також у творчості К. Величкова, раннього П. Славейкова та ін.

У міру загострення внутрішньополітичної боротьби та соціальних суперечностей в суспільстві зазнає змін тематика багатьох літературних творів. Поступово формується радикальний напрям у національній літературі. Його представники гостро реагували на злобу дня, правдиво зображували вже не історичну минувшину, а соціальні контрасти сучасності. Особливе місце серед них посідає великий письменник-реаліст А. Константинов (1863-1897). У циклі сатиричних оповідань "Бай ганю" автор критикував удачу буржуа — його корисливість, зажерливість, неуцтво, — створив збірний образ нового безпринципного хазяїна життя. Соціальна тематика лунала й у творчості прозаїків Еліна Пеліна (Д. Іванова), А. Страшимирова, поетів Ц. Баканова, Д. Полякова та ін. Гостросатиричний характер мали фейлетони й оповідання публіциста Г. Кіркова — основоположника болгарської пролетарської літератури.

Успіхи в літературі позначилися й на розвиткові театрального мистецтва. У 1892 р. в Софії засновано драматичну трупу "Сльози і сміх". У 1904 р. її перетворено у Народний театр. Провідними акторами трупи і театру були А. Будевська, А. Кірчев та ін. Тут ставилися п'єси як національних (І. Вазов, П. Яворов), так і західноєвропейських та російських авторів.

Певні зміни відбулися й у царині музичного мистецтва. Так, на початку XX ст. з'явилися перші національні опери ("Бідна" Е. Манолова, "Борислав" Г. Анастасова-Маестро). Першим болгарським національним диригентом і автором перших болгарських романів був Д. Христов.

Розвивалося образотворче мистецтво. Хоча перші приватні художні школи відкрили маляри-іноземці, вже у 1896 р. виникла Державна школа живопису. Визнаними майстрами болгарського образотворчого мистецтва вважаються А. Мітов ("Ринок у Софії"), І. Ангелов ("Град", "Жнива"), Я. Вешин ("Орач", "Гайдуки") та ін. Чимало болгарських художників, скульпторів, архітекторів об'єдналися в 1903 р. у творче товариство " Сучасне мистецтво".

В архітектурі найзначніші здобутки перших десятиліть незалежності пов'язані здебільшого з діяльністю іноземців. Серед підготовлених ними болгарських архітекторів виділялися П. Мамчилов, Г. Овчаров, Б. Капітанов та інші. Найпомітнішими пам'ятками архітектури того часу є будови Народного театру, Народних зборів, Синодальної палати, Собору Св. Олександра Невського (Софія), Мавзолей