У цей час політична боротьба усередині США йшла навколо питання про незасвоєні землі на заході країни і про території, захоплених в інших країн. Південні штати, де процвітало плантаційне рабовласницьке господарство, хотіли поширити рабство і на нові території Північні штати, де рабства не було, вважали, що ці землі повинні дістатися вільним фермерам і промисловій буржуазії. Але питання про вільні землі було лише частиною більш складного і важливого для США питання про майбутнє країни в цілому: чи будуть у ній розвиватися капіталістичні форми чи власності верх візьме плантаторсько-рабовласницька система господарства. Дуже гостро поставав питання про рабство. В усьому цивілізованому світі воно було засуджено і работоргівля заборонена. США ж, які так пишалися своєю демократією, продовжували таємно купувати рабів і ввозити їх у країну [5, c. 210].

Негри ніколи не мирилися зі своїм жахливим положенням. Вони піднімали повстання, тікали на Північ, але плантатори Півдня жорстоко придушували повстання, улаштовували на рабів облави, що бігли, немов на диких звірів. У 1850 р. вони домоглися права полювати за швидкими рабами по території всієї країни. Передові люди зі співчуттям відносилися до боротьби негрів і виступали за скасування рабства в США. Найбільш рішучі з них, об'єднавши з рабами, вступали на шлях збройної боротьби проти рабовласників. Так, у 1859 р. Джон Браун, створивши невеликий загін з білих і негрів, спробував підняти повстання за звільнення всіх рабів Півдня. Але місцеве населення не підтримало повсталих, Джон Браун був схоплений і страчений [ 9, c. 182].

Авраам Лінкольн був противником рабства. 18-літнім юнаком Лінкольн побував у Новому Орлеані, цьому найбільшому центрі работоргівлі Півдня. Він був вражений тим, що на міському ринку людей продають немов тварин. «Я ненавиджу рабство, тому що рабство саме по собі дивовижно несправедливе». – говорив Лінкольн. Але як політик він розумів, що спроби крутими мірами покінчити з ганебним явищем лише приведуть до війни і розпаду держави. Близьким він визнавався, що питання про скасування рабства і збереження Союзу штатів є для нього складною проблемою. Тому у своїх політичні висловлення він був надзвичайно обережний [ 12, c. 93].

Лінкольн вважав, що збереження Союзу важливіше за всі інші проблем. «Незважаючи на те, що я ненавиджу рабство, я скоріше погоджуся на його розширення, чим побачу Союз розпавшимся», – говорив він. Перспектива боротьби Півдня і Півночі країни представлялася Лінкольну так: «Будинок, зруйнований сварками, не може встояти. Я упевнений, що нинішній уряд не може бути стійким, залишаючись наполовину рабовласницьким, наполовину вільним. Я не очікую, що союз буде розірваний, що будинок завалиться, і вважаю, що розбрати в ньому припиняться. Він стане або цілком вільним, або цілком рабовласницьким» [5, c. 96 ].

Лінкольн був упевнений у можливості мирного рішення суперечки між Північчю і Півднем. У душі він сподівався, що якщо рабство буде обмежене тільки південними штатами, то поступово воно саме відімре. Рабська невільнича праця приводила до того, що земля погано оброблялася і швидко бідніла, і плантаторам, щоб діставати прибуток зі свого господарства, приходилося постійно розширювати території своїх володінь [4, c. 131].

Таким чином, формування А. Лінкольна, як політика відбувалась в складних і суперечливих процесах американського тогочасного суспільства. Він проявляв стійкість своїх поглядів і переконань, що часто доволі не сприятливо для нього закінчувалось. Його позиція щодо рабства була багата в чому не прийнятною для американського політикууму.

Розділ ІІ. Обрання А. Лінкольна президентом.

Кінець 50-х р. XIXст. був поворотним моментом у житті Лінкольна. Активно беручи участь у політичних суперечках, він придбав широку популярність у країні. Виступаючи в різних куточках країни, Лінкольн виявив себе як розумний і обережний політик. Він не став підтримувати вимогу скасування рабства і прагнув усіма силами не допустити громадянської війни. На зборах республіканської партії в Чикаго Лінкольн був висунутий кандидатом у президенти. Тепер стояла важка боротьба з кандидатами демократів, які підтримували рабовласників Півдня. У ході передвиборної компанії Лінкольн стриманістю й умінням уникати крайностей зумів переконати виборців і, перемігши на виборах 6 листопада 1860 р., став президентом США [4, c. 149 ].

Обрання республіканця послужило поштовхом до відділення восьми рабовласницьких штатів, що оголосили 4 лютого 1861 р. про утворення Конфедеративних Штатів Америки зі столицею в Річмонді, які обрали своїм президентом Джефферсона Девіса [8, c. 275 ].

Лінкольн виявився в скрутному положенні. Він не мав досвіду керування країною, не був ще сформований уряд. Лінкольн хотів переконати рабовласників відмовитися від розколу Союзу. Тим часом обставини зажадали швидких і рішучих заходів. Жителі півдня атакували і захопили форт Самтер. Через два дні Лінкольн оголосив штати Конфедерації в стані заколоту і звернувся до «усіх лояльних громадян» із закликом виступити на захист країни. В армію вступили 75 тис. добровольців. Почалася громадянська війна між Північчю і Півднем [2, c. 285 ].

Перший крок до переходу до “війни пореволюційному” Лінкольн і його адміністрація зробили 16 квітня 1862 р., оголосивши про звільнення негрів-рабів у федеральному столичному окрузі Колумбія. Якщо ще восени попереднього року Лінкольн був вимушений по тактичних міркуваннях (з побоювання втратити “прикордонні” штати) відмінити декларацію Фремонта про звільнення рабів в Міссурі, то тепер і сам президент підходив до такого рішення в масштабах країни. Еволюція поглядів Лінкольна