Другий принцип стосується матерії й форми. На перший погляд, матерія й форма не становлять собою жодного філософського інтересу. Однак Арістотель стверджує протилежне. Візьмемо для прикладу звичайний стіл. Його матерією є дерево, а формою — той вигляд, якого він набув після його обробки людиною. Начебто тут немає нічого складного. Тільки не для Арістотеля, адже для нього навіть матеріал має власну форму. Філософ постійно наполягав на тому, що будь-яка річ, навіть сумбурна й хаотична, має власну форму. Він наводив як приклад хмари й хмари під час грози, доводячи, шо виглядають вони зовсім безформно. Однак як ми тоді можемо сприймати її, відчувати, бачити? Арістотель довго думав над цим і дійшов висновку, що «матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення, і можливість ця — нескінченно різноманітна». Однак Арістотель не мислить собі існування ейдоса без матерії. Матерія та ейдос обов'язково повинні ототожнюватися, щоб могла виникнути річ.

Платон теж намагався розрізняти матерію та ейдос, але тільки Арістотелю вдалося настільки тонко провести грань між цими поняттями, що він повністю змінив уявлення філософів античності. Матерія, на думку Аристотеля, не може бути ні ейдосом, ні загальним ейдосом, ні одиничним ейдосом. І тільки космічні сфери вище Місяця можуть бути ейдетично повноцінними. Те, що відбувається в середині місячної сфери, теж є частковим і завжди недосконалим.

Арістотель у своєму вченні про матерію як царство випадковості виступає як переконаний матеріаліст. Йому видається цілком очевидним, що рух є своєрідною категорією, яку неможливо ні до чого звести. Це основна категорія, така ж, як матерія й форма.

Третій принцип стосується ймовірності існування категорії руху. Арістотель виявив принципи існування будь-якої речі як єдиного організму: матерія, форма й діюча причина.

Четвертий принцип, на його думку, — мета, що зводиться в особливу категорію.

Своєю теорією осмислення чотирьох принципів існування речі як цільного організму Арістотель підводив до того, що кожна річ є результатом творчості. І зовсім необов'язково, щоб отримана річ мала красивий зовнішній вигляд. Арістотель доводив, що різноманітність світу речей базується на різних «співвідношеннях ейдоса (форми або ідеї) і матерії в їх причинно-наслідковому втіленні».

Звертаючись до світу живих істот, Арістотель і тут не забуває про свою чоти-рипринципну структуру. На його погляд, існує три типи душі: рослинна, чуттєва (тваринна) і розумна. У розумної душі є й ейдос, і матерія, і причинно-наслідкова спрямованість. Ейдосом живого тіла є принцип його життя — душа. Душа, хоча й керує тілом, залежить від власного ейдоса — Розуму. На думку Арістоте-ля, душа є лише енергією Розуму, а сам Розум стає «ейдосом ейдосів». Арістотель стверджує, що саме Розум є найвищим ступенем буття. Він залежить тільки від самого себе й абсолютно нічим не зв'язаний. Це означає, що він постійно нерухомий. І одночасно Арістотель не заперечує, що й Розум містить власну матерію, яка робить його художнім твором. Філософ перший припустив, що матерія міститься й у Розумі. Арістотель створив три концепції Розуму як першодвигуна.

Відповідно до першої концепції, Розум — найвище й остаточне буття. Розум — це царство богів, або інакше союз ідей вищих (надкосмічних) і нижніх (зоряних).

У другій концепції стверджується, що Розум є мисленням, причому мисленням і для себе, тобто «мисленням мислення». Арістотель наполягав на тому, що власна розумова матерія Розуму створює передумови для народження вічної краси, адже ідеальний збіг ідеї й матерії і є красою.

Відповідно до третьої концепції Арістотеля, космосом керує той самий Розум. І в цьому також полягає відмінність арістотелівської концепції від платонівської. Платон припускав, що космосом править Світова душа. Для Арістотеля Розум є найважливішим; він є двигуном усього сущого, тобто він і є життя як вічна енергія.

Значення праць філософа

Арістотель любив часто повторювати: «Платон мені друг, але істина дорожча». Тому все своє життя Арістотель присвятив пошуку істини, намагався зрозуміти, що існує довкола нього.

Його роботи відомі науковцям усього світу, хоча з дня смерті Арістотеля минуло вже стільки століть. Філософові в зоологічних трактатах удалося охарактеризувати більше 400 видів тварин. Арістотель працював і в правовій сфері. Ним описано 158 законодавств, серед яких є й негрецькі. Основним трактатом Арістотеля була «Метафізика». Уся її V частина присвячена філософській термінології, де кожен термін має по 5—6 значень.

Арістотель не хотів умерти, як Сократ. Він зрозумів, що з ним можуть розправитися, як і з його попередником, і, цілком імовірно, отруївся.