За Омейядів центральною областю халіфату стала Сирія. У ній розселилися ті арабські племена, що були опорою халіфів. Знову продовжилась громадянська війна. В VІІ - VІІІ ст. араби міцно утвердились у Північній Африці. У 711 р. вторглися в Іспанію й завоювали її майже всю.

Вторгались араби і в Малу Азію, доходили до Босфору й Мармурового моря, двічі блокували Константинополь.

На початку УІІІ ст. вони підкорили Вірменію, Картлі, Албанію. Кордон халіфату проходив по головному Кавказькому хребту до м. Дербент. Здійснювалися набіги й на хазарів.

У 705 - 715 рр. в Середній Азії араби завоювали Хорезм і області за Амудар'єю. Тут вони зіткнулися із тюрками-кочівниками і Китаєм, які теж претендували на ці землі. У 751 р. араби розбили китайські війська. У 712 р. - вторглися в Індію і завоювали Синд (суч. півд. Пакистан).

Завойовані землі переживали стадію феодалізму. Процес феодалізації йшов і у арабів, але у бедуїнів ще зберігались патріархальні і рабовласницькі відносини.

Головним власником земель залишалась держава, що обкладала населення податками і наймала землю окремих осіб. Основна форма земельної власності за Омейядів - мюльк - приватні землі (як аллод у Європі). Ним володіла знать. Селяни обробляли землі знаті за частину урожаю.

Величезні землі належали безпосередньо халіфу (землі савафі). Їх також за частину врожаю обробляли селяни, а прибуток йшов у казну. З халіфських земель робились і пожалування приватним особам - ікта. Вони були спадковими. Умова володіння - сплата податку на користь держави.

У халіфаті існувала чітка податкова система, що складалася з таких податків: закат-податок з ремесла, торгівлі, скотарства; подушне - джизья - з немусульман; поземельний податок.

Спочатку податки були нижчі, ніж у Візантії, Ірані чи в інших завойованих країнах. Окрім того, податки були чітко фіксовані. Однак, за Омейядів норми податків були переглянуті, все населення переписане, проведений перепис земель із врахуванням культур, що на них вирощувались і близькості до міста. Селянам заборонялося покидати свої землі. Податковий гніт посилився.

Система державного апарату була успадкована частково від сасанідського Ірану, частково - від Візантії. До Омейядів у державному апараті головну роль відігравали чиновники-неараби - перси, греки, а за Омейядів стали призначатися араби. Справи велись арабською мовою, яка стала міжнародною для величезного регіону.

Омейяди стали карбували власну монету. Була налагоджена пошта.

Халіфи мали і громадянську і духовну владу. Для управління величезною державою були введені намісництва, на чолі їх стояли еміри, які здійснювали воєнну, адміністративну та фіскальну влади. Вони мали двох заступників - по фінансах і суддю-каді. Таких намісництв було 5.

Важливим наслідком халіфату було поширення ісламу. Перших два століття ставлення до іновірців було терпимим - як це записано в Корані, а в Х ст. мусульмани вже складали більшість халіфату.

В опозиції до Омейядів, які спирались на арабську знать Сирії і Єгипту, знаходились Аліди і Аббасиди (нащадки дядька пророка Аббаса). Опозиція спиралась на невдоволення посиленням податків, що виявлялося в релігійних течіях.

У 630 р. підняли повстання шиїти на чолі з Хусейном, сином Алі й Фатіми - дочки пророка. Виступили й хараджити.

У 728 - 737 рр. повстали согдійці в Мавераннахрі, в 734 - 743 рр. - бербери в Магрибі й Іспанії, у 740 р. - шиїти в Куфі, у 744 - 747 рр. - хариджити у Дворіччі, Західному Ірані й Південній Аравії. Всі ці повстання вилились у другу громадянську війну, у повстання 747 р., що охопило Іран та Ірак.

Основну масу повсталих склали іранські селяни, до яких приєдналися іранські землевласники - дихкани.

Халіфат Аббасидів. Особливості арабського феодалізму.В результаті громадянської війни до влади прийшла нова династія - Аббасиди - нащадки дядька пророка. У 749 р. Аббасид Абу-ль-Аббас-Саффах був проголошений халіфом. Аббасиди розправились з повсталими, Абу Муслим був страчений.

Аббасиди прийшли до влади за підтримки іранської знаті і землевласників. Правляча верхівка набула напівіранського характеру. Столиця була в Багдаді (762 р.), побудована недалеко від сасанідської столиці Кшесифона.

Аббасиди не проводили активної завойовницької політики. Більше того, були втрачені Іспанія, де утвердилась династія Абдар-Рахмана (Омейяда) і ряд областей Магриба, але війни з Візантією продовжувались безперервно. На межі VІІІ - ІХ ст. Візантія змушена була платити данину халіфату.

Розвивались феодальні відносини. У ІХ ст. з'явився новий вид феодального володіння - вакф - землі мусульманських установ - мечетей, шкіл, богаділень, лікарень, духовних осіб. Вакуфні землі не обкладались податком. Деякі власники стали жертвувати свої землі у вакф, обумовлюючи, що частина прибутків буде йти не їм.

Все це вело до зменшення коштів, що надходили у казну. Халіфи стали віддавати збір податків на відкуп. Це вело до грабунків платників податків.

Селяни вважались вільними, але фактично вони не могли залишити землі. Йшло захоплення земель власниками ікта.

Селянська община розкладалась. В Єгипті, Сирії, Палестині, Південному Ірані община стала адміністративним об'єднанням селян, що відповідало за сплату податків.

В халіфаті усе ще було багато рабів, яких використовували в обслузі, у виробництві: в ремеслах, на рудниках, на пасовиськах. Була й работоргівля.

Більшого значення набувала торгівля з Індією, Індонезією, Китаєм, Африкою, хазарами, Руссю. Єдина держава забезпечувала вільне перевезення товарів.

У великих містах зосереджувалися торгівля і ремесла. Найбільше славилися іранські килими, але вироблялись і тканини, ювелірні вироби. З УІІІ ст. у Самарканді виготовляють папір для письма.

Міста у халіфаті не мали самоуправління. Управляли ними чиновники-хакіми, призначені центральною владою. Більшість ремісників залежали від світських чи духовних феодалів.

Халіфат як централізована держава мав таку систему управління: