У кінці ХІІІ ст. парламентський лад в Англії утвердився. У 1295 р. Едуард І скликав т.з. “взірцевий парламент”, на який були запрошені крім васалів короля, по два рицарі від графства і по два представники від кожного міста чи порту.

Англійський парламент надав монархії нову форму – станову. Уже Едуард І використав парламент для противаги баронам. При встановленні податкообкладання король спирався на рицарство і міську верхівку. Але така практика встановилась не відразу. Едуард І пробував ігнорувати парламент, що відразу викликало конфлікт. У 1297 р. він змушений був видати закон “Підтвердження хартії”, де офіційно стверджувалось право парламенту затверджувати податки. У ХІУ ст. крім затвердження податків парламент набув права видавати біллі (закони). Палата лордів стала вищим судом по політичних питаннях, по злочинах чиновників.

Із 1343 р. парламент поділився на дву палати – палату лордів і палату общин. В палаті лордів засідали великі світські феодали і духовні (архієпископи, аббати). Їх король запрошував особистими листами. Нижня палата – палата общин складалась з рицарів – представників графств: мала переваги над палатою лордів.

Міські низи і селяни в парламенті не були представлені. Тому парламент нерідко приймав і антиселянські і антиробітничі закони. Але в цілому створення цього органу є великим прогресом. Він не тільки зміцнював монархію, але й регламентував її.

Англія в ХІV – ХV ст.

У ХІV ст. в Англії великий крок вперед зробили товарно-грошові відносини. Це вело до ліквідації панщинно-кріпосницької системи.

У дрібних і середніх манорах, де було мало землі і кріпаків, з ринком були зв‘язані і селяни, і поміщики. Це вело до комутації ренти, тобто до заміни панщини і натурального оброку грошовими повинностями. Крім того, в таких манорах застосовувалася наймана праця малоземельних коттерів.

Англійський крупний манор розпадався. Лорди здавали землю в оренду і самі не вели господарства, а лише одержували грошову ренту. Панщина майже зникла. Коммутація у пройшла південно-західній Англії і в центрі, а на південному сході була слабою.

Старе господарство – манор – розкладалося. Селяни ставали вільними і могли залишати свої наділи, йти в місто.

Коммутація була вигідна багатим селянам, а біднота від неї відмовлялась, бо не могла виручити гроші для сплати оброку.

У 1348 р. – епідемія чуми – “Чорна смерть”. Третина населення вимерла. Виникла нестача робочих рук. Особливо складно довелось дрібним феодалам, що раніше використовували найману працю.

Едуард ІІІ (1327 – 1377 рр.) у 1349 р. видав ордонанс, що зобов‘язував кожного чоловіка чи жінку у віці від 12 до 60 років, що немають землі і роботи, найматися до тих, хто запорпонує їм роботу за плату, як до “чорної смерті”. Винних кидали у в‘язницю і випікали тавро. Штрафом карали і наймачів, які платили більш високу заробітну плату. Великі феодали знову почали відновлювати панщину (сеньйоріальна реакція).

Все це посилило невдоволення низів. А останньою каплею стало введення поголовного податку, викликаного Столітньою війною. Ним обкладався кожен житель, старший від 14 років. Це було дуже важко для багатодітних сімей селян. Введення поголового податку спричилось до повстання 1381 р.

Другою причиною повстання була боротьба за реформу католицької церкви. Вона вже у ХІІІ ст. надто обмежувала королів і вони прагнули незалежності від пап. Окрім того, духівництво не сплачувало податків.

Городяни також вимагали спрощення і здешевлення церковних обрядів, звільнення церкви від папської влади. Для селян важкою була церковна десятина. Таким чином, майже всі верстви втягнулись у боротьбу за реформу церкви.

У середині ХІУ ст. професор Оксфордського університету Джон Вікліф виступив з програмою реформи. Він спостовував вчення католицької церкви про верховенство пап над світською владою і доводив, що король залежить лише від бога. Вікліф виступав проти обрядів і догматів католицизму, вимагав окуляризації церковних багатств. Він переклав Біблію на англійську мову, зробив її доступною для всіх.

У 1370 р. король Едуард ІІІ відмовився оплачувати щорічний внесок папі. Англійська церква стала поступово звільнятися від папського впливу і перетворюватись у національну.

Лоларди. Виступ Вікліфа, вимога спростити і здешевити церкву сприяли пропаганді ідей соціальної рівності, її вели послідовники Вікліфа, знані під іменем лолардів. Найбільш популярним з них був Джон Болл – проповідник, що виступав і проти католицької церкви, і проти всього феодального ладу.

Джон Болл закликав до соціальної рівності.

У 1381 р. почалося повстання в графстві Ессекс; потім перекинулось на Кент, Сеффолк, Норфолк. Згодом воно охопило 25 графств з 40. У Кенті селяни звільнили з в‘язниці Джона Болла, що став одним із вождів повстання. А головним керівником став сільський ремісник Уот Тайлер, який добре знав військову справу. Під його керівництвом селяни двома загонами рушили до Лондона, зайняли Лондонський міст і 3 дні були господарями в місті: стратили наближених короля, спалили їх палати, розгромили в‘язниці, спалили архів.

14 червня у передмісті Лондона Майл-Енді повсталі зустрілися з королем і зажадали: всі повинні бути звільнені від залежності, щоб не було жодного віллана і дати амністію повсталим і свободу торгівлі без мита і землю здавати селянам виключно за гроші і не більше 4 пенсів за акр.

Це вираз інтересів заможних селян, що мали зв‘язок з ринком. Ця програма вимагала відміни кріпацтва, але не виступала проти феодалізму.

Король обіцяв виконати цю програму і селяни почали покидати Лондон. Але кентці залишилися, щоб передати королю