РЕФЕРАТ

На тему:

Економічні та політичні здобутки (перша половина XV ст.). Актуалізація османської загрози. Дубровницько- далматинське літературне відродження.

ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ

ЗДОБУТКИ (ПЕРША ПОЛОВИНА XV ст.).

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОСМАНСЬКОЇ

ЗАГРОЗИ

___________________________________________________________

Кінець XIV — початок XV ст. Принесли Дубровнику нові територіальні здобутки.

Спочатку боснійський король Остоя, намагаючись покрити витрати, пов'язані з боротьбою за престол та з опором Угорщині, продав дубровчанам землі від Петрова Села до Стона, що дало змогу їм установити зв'язок суходолом з маєтностями на півострові Пелешац (1399). Згодом угорський король Сигізмунд подарував Дубровнику острови Корчулу, Хвар і Брач (1413-1417), однак дубровчани не змогли їх втримати через відчайдушний спротив жителів Корчули. У 1419 р. Республіка Святого Влаха придбала Східне Конавле у воєводи Сандаля Хранича, а в 1426 р. до складу Дубровника увійшло й Західне Конавле з Цавтатом. Його продав місту Радослав Павлович. Після цього Дубровник більше не розширював свої володіння ані на суходолі, ані на морі.

У цей час Дубровник сягнув вершини свого економічного та політичного розвитку, висунувшись на перші позиції в галузі торгівлі не тільки в басейні Середземного моря, а й за його межами (Близький Схід, Іран, Індія тощо). Основна гордість дубровчан — флот — налічував у цей період до 300 кораблів, що давало змогу Дубровнику успішно конкурувати з провідними морськими державами Європи. Населення міста збільшилося до 40 тис. чоловік (без мешканців передмість). Про фінансово-економічні можливості Дубровника промовисто свідчить той факт, що його постійний резерв становив понад 7 млн. червінців.

Завершилося формування державного устрою (Дубровник належав до аристократичних республік) та системи управління. Остаточно сформувалася законодавча база політичного та економічного життя міста; за рівнем правового забезпечення життєдіяльності Дубровник посідав одне з перших місць серед найрозвиненіших держав Європи. Високого ступеня розвитку набула система міського господарства: функціонував водогін, забудова здійснювалася згідно з єдиним планом розвитку міста, працювали лікарні, аптеки, притулки для хворих і злидарів тощо. У 1463 р. проведено перепис населення (як міського, так і сільського), котрий вважається одним із перших не лише на Балканах, айв усій середньовічній Європі.

В соціальному відношенні населення Дубровника поділялося натри групи: "властела" (або "благородні" — "нобілес"), громадяни та люди. До першої групи належали переважно особи італійського походження. Вони помітно вирізнялися серед інших жителів міста-республіки як зовнішнім виглядом, освітою та багатством, так і своїми функціями в суспільно-політичному житті: саме вони виконували всі важливі управлінські роботи, обіймали керівні посади, вирішували ключові питання.

Громадяни ("популіс") були особисто вільні й так само, як і властела, торгували й займалися ремеслами, але не брали участі в управлінні. Вони мали право носити зброю. На відміну від властели, громадяни сплачували податки і виконували обов'язкові роботи. Багатство деяких громадян навіть перевищувало майно властели.

Селян і поселенців називали людьми ("вілані"). Чимало з них були особисто вільними, інші належали до кріпаків властели. Для того, щоб прогодувати себе та сім'ю, "вільні" мусили брати землю в оренду, через це їх інколи називали "колоні".

Земля в Дубровнику належала властелі або міській громаді. В міру розвитку товарно-грошових відносин, власниками землі дедалі частіше ставали багаті громадяни, які скуповували її у збіднілих властельських родів.

Окрему невеличку групу складали в Дубровнику пастухи, котрих називали "морлаками". Вони здебільшого належали до однієї етнічної групи — слов'ян із материкової частини Сербії.

Раби, яких у Дубровнику було багато, не входили до жодної соціальної верстви й не мали ані соціальних, ані економічних прав.

Чинники негативного характеру, які зрештою призвели до суттєвого погіршення становища дубровчан і далматинців, накопичувались з середини XV ст., після активізації зусиль Османської імперії, спрямованих на встановлення своєї влади в субрегіоні. Загарбавши Сербію (1459) та Боснію (1463), турки стали дедалі частіше нападати на Далмацію, їхні відносно невеликі загони здійснювали стрімкі рейди на територію країни, грабуючи й знищуючи все на своєму шляху. Загроза османського завоювання на тривалий час висувається для Дубровника й Далмації на перший план.

Зважаючи на традиційно вкрай складні й суперечливі відносини Дубровника з Венецією, єдиним потенційним союзником, на підтримку якого можна було сподіватися в боротьбі проти османів, залишалась Угорщина. Проте після катастрофічної для мадярів поразки в битві при Мохачі (1526) дубровчани мусили визнати зверхність турецького султана. Це викликало негативну реакцію провідних європейських держав, заінтересованих в об'єднанні християн проти турків, особливо Австрії та Іспанії.

ДУБРОВНИЦЬКО-ДАЛМАТИНСЬКЕ

ЛІТЕРАТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Яскравим явищем духовної культури сербів і хорватів стало дубровницько-далматинське літературне Відродження XVI—XVII ст., яке розпочалося в річищі загальноєвропейських процесів і під значним впливом італійського Ренесансу. Завдяки Відродженню література сербів і хорватів уперше протягом своєї історії потрапила до європейського культурного кола.

Літературне Відродження в Дубровнику й Далмації розвивалося в рамках ідеології петраркізму та літературної практики трубадурської лірики. Запозичуючи італійські зразки, дубровницько-далматинські поети й драматурги поступово виробили власний, цілком оригінальний, національно-своєрідний поетичний стиль, що найяскравіше виявився у творах таких митців, як Марин Држич, Іван Гундулич та ін.

Творчість представників дубровницько-далматинського Відродження була новаторською як за змістом, так і за формою, причому це новаторство в окремих випадках мало не тільки локальне, а й загальнослов'янське, навіть загальноєвропейське значення. Справжній творчий прорив, здійснений дубровницько-далматинськими митцями, спирався насамперед на енергію, сприйняту з інонаціонального — італійського — впливу, але водночас увібрав у себе важливу національну складову, ґрунтуючись якщо не на загальнонаціональній, що тільки починала формуватися, то на локальній культурно-мистецькій традиції.

У літературі Дубровника і Далмації того періоду домінували теми антитурецької боротьби,