Основоположниками дубровницько-далматинського Відродження стали Марко Марулич (1450—1523) зі Спліта й дубровчани Шишко Менчетич (1457—1527) та Джоре Држич (1461— 1501). Марулич був не лише оригінальним поетом, а й перекладачем, автором творів повчального й просвітницького змісту. Основний твір Марулича — поема "Юдіф", присвячена боротьбі народу проти іноземних загарбників і написана на основі образів і мотивів християнської міфології. Яскравим зразком патріотичної лірики став вірш "Молитва проти турків". Менчетич і Држич створили блискучі зразки трубадурсько-петраркістської лірики сербською мовою, у її національне своєрідному варіанті й з виразними елементами народної пісенної традиції.

Вершиною дубровницько-далматинського Відродження є творчість Марина Држича (1508—1567), автора комедій та сентиментально-ідилічних пасторалей. Држич був типовим представником "ренесансної людини", сповідував нову "ренесансну віру" з притаманними їй оптимізмом, гедонізмом, гуманізмом, антидогматизмом і відмовою від середньовічного аскетизму. У творах Држича панує атмосфера веселощів, гумору, молодості, жадоби життя в усіх його проявах. Для більшості його персонажів головний сенс буття полягає в пошуках шляхів задоволення природних людських прагнень і мрій, довго стримуваних релігійними догмами.

Новаторство Држича виявляється на різних рівнях і в масштабах різних національно-культурних ареалів. Він вносить у звичний для того часу художній світ пасторалі реалістичні елементи, що приводить до появи нового жанру. Држич істотно оновлює жанр комедії, збагачуючи її елементами як реалізму, так і сатири — індивідуальної та соціальної. Він створює низку героїв-типів — Дундо Мароє, Помета, Скнару та ін., котрі являють собою не просто карикатурних носіїв однієї риси, як це було заведено в той час, а реалістичні образи з помітною часткою індивідуалізації і типізації. На сто років раніше за мольєрівського Скнару, народився Скнара з Дубровника, що започаткував розробку теми у європейській комедіографії і наслідував традиції Плавта. Відкриттям Држича варто вважати і образ служника Дундо Мароє — Помета, попередника Фігаро і Труффальдіно з творів Бомарше та Гольдоні. Помет є дотепним і винахідливим носієм народної мудрості, народного світосприйняття, народної моралі.

На початку XVII ст. дубровницько-далматинське Відродження дає ще одну постать — дубровчанина Івана Гундулича (1588— 1638), творчість якого становить перехідний етап од Відродження до бароко. У творах Гундулича домінували два світоглядні елементи: християнсько-моралістський і національно-патріотичний, що співіснував з ідеєю єдності слов'ян. Перший ґрунтувався на антипетраркізмі й бароковій концепції людини, другий — на усвідомленні жахливої небезпеки, що з'явилася у вигляді османів і загрожує самому існуванню як Дубровника, так і всього християнського світу.

Основні твори Гундулича — поема "Сльози блудного сина", в якій автор, спираючись на популярні в ті часи твори італійців, зокрема Торквато Тассо, скористався біблійним сюжетом для ілюстрації ідеї швидкоплинності всього земного; пастораль "Дубравка", що в оригінальній художній формі прославляє Дубровник як ідеальний світ ідеальних людей; епічна поема "Осман", яка описує поразку турків, очолюваних султаном Османом, у битві проти об'єднаного християнського війська під проводом польського королевича Владислава під Хотином у 1621 р.

XVII ст. завершує "золотий вік "дубровницько-далматинської літератури, пов'язаної з Відродженням. Воно вичерпує себе як актуальне літературне явище, залишаючись в історії у вигляді надзвичайно багатої і плідної традиції.

ЛІТЕРАТУРА

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.

Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Київ, 1990. Т. 2.

Чоня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.