Цар був верховим суддею, вищою апеляційною інстанцією. За скаргою засуджених або осіб, які опротестовували вироки місцевих суддів за цивільним спором, цар міг сам винести рішення чи доручити розгляд справи своїм чиновникам. У законнику Хаммурапі є лише одна стаття, яка відносить розв’язання питання винятково до царської волі. Вона стосується долі коханця невірної дружини: якщо чоло-вік не втопить дружину – перелюбницю, “то й цар може по-милувати свого раба” (ст. 129).

Уже в першій частині законника передбачаються жорстокі покарання за неправдиве свідчення, за зміну суддею вироку, що набрав чинності, за хабарі та інші злочини службових осіб (передусім суддів), чиновників і воєначальників (ст. 1 – 5). 

Законник Хаммурапі детально розглядає становище свідка, доказову силу його свідчень, значення документів позива-ча та відповідача. Під час розгляду майнових спорів, особли-во щодо угод про купівлю-продаж землі, позику, вантаж, ви-магалося надавати суду розписки, письмові договори та інші документи. Якщо письмові документи у справі відсутні, по-зивач і відповідач повинні були давати клятву перед божест-вом у храмі в присутності свідків.

Хаммурапі заохочував подання йому скарг на рішення суддів, очевидно вбачаючи в цьому форму контролю за їх діяльністю та дотриманням законності. Він міг оголосити амніс-тію, помилувати або віддати на смерть будь-якого підданого. Функції храмових суддів були обмежені ордалією (випробу-ванням водою). Судді могли примусити будь-якого учасника процесу дати клятву, привести його до присяги.

Судовий процес звичайно починався з того, що його учасники йшли до храму, де перед божествами давали клятву говорити правду і дотримуватись законів. 

Отже, судова система в результаті реформ Хаммурапі стала централізованою, майже незалежною від жрецтва, а го-ловною підставою судових рішень стало писане право.

Збройні сили. Військова реформа закріпила нову органі-зацію армії, підвищилась її дисципліна, більш жорсткішими покарання за дезертирство, значно покращувалось матеріальне забезпечення воїнів-професіоналів. Отримані воїном земельний наділ, будинок, робоча худоба за загальним правилом не могли відчужуватись.
У законнику Хаммурапі майно, надане воїну, і його обов’язки перед царем позначено терміном “ільк”. Земельний наділ становив 12 га і дозволяв мати раба або найманого ро-бітника. Наділ заборонялося продавати, дарувати, віддавати як борг. Воїн під загрозою смерті не міг ухилитися від царсь-кої служби чи послати в похід замість себе найманця. Службу за батька міг продовжити його повнолітній син (ст. 26–31).
Якщо командир віддав підлеглого в найм або незаконно віддав під суд, то винного належало стратити (ст. 34). Таке ж по-карання застосовувалось до командирів, що відбирали у вої-нів їх трофеї. 

Джерела права. Закони царя Хаммурапі
Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звича-ями досить рано з’являється закон, необхідність якого дикту-валась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар “встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання.
Ці закони були вибиті на великому, чорному базальтовому стовпі, який у 1901 році віднайшла французська археоло-гічна експедиція при розкопках м. Сузи (на схід від Вавилону).
Зверху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавилону Мардук. У руках Хаммурапі жезл – символ судової влади, що вручив царю бог. 
Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті за-конів, які закінчуються висновком.
При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.
Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя. 
Тексти складені, в основному, в казуїстичній формі. За-кони не містять загальних принципів, відсутня система у ви-кладенні, хоча певна логіка має місце.
Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити устрій держави, панівною силою в якій мали бути дрібні і се-редні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, що висвітлював рабовласницький лад, приватну власність. Зако-ни містять пережитки родового ладу, що проявляється в су-ворих покараннях, збереженні принципу таліона, застосуван-ні ордалій.
Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадується багато державних і релігійних злочинів, основні види вбивств та ін. Є підстави вважати, що справи про такі злочини розглядалися згідно з нормами звичаєвого права. 
Право власності. У роки правління Хаммурапі приватна власність значно розвинулась. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар. Це було важливим джерелом доходів. Значення царсько-го господарства було великим і у сфері торгівлі та обміну. За часів Хаммурапі інтенсивно розвивається приватна власність на землю у зв’язку з розширенням мережі каналів. Приватне землеволодіння розрізнялось за своїми розмірами, великі зе-млевласники використовували працю рабів і найманих робіт-ників, дрібні – самостійно обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю призводив до скорочення об-щинних земель, занепаду общини.