Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми. 

Спадкове право. Закони Хаммурапі розрізняють спадкування за законом і заповітом. Переважним способом є спадкування за законом. Спадкоємцями могли бути: діти (сини, дочки), усиновлені діти, внуки, діти від рабині, якщо батько визнавав їх своїми. Батько міг позбавити сина спадщини, попередньо одержавши санкцію суду.

Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які завжди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї. 

Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких злочинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за суспільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочинця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214). 

До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття рабського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий злочин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У випадку несплати штрафу наставала смерть. 

Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .

Покарання – смертна кара застосовується в різних варіантах: спалення, утоплення, посадження на кілок відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.

Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

Висновок

Вавилон апокаліпсичний. - Столиця Вавилонської монархії своєю грізною величчю, блиском свого культурного багатства і завглибшки етичного занепаду виробила в уяві людства, і особливо іудеїв, таке незабутнє враження, що ім'я її зробилося взагалі синонімом всякого великого аморального міста. У пізніших письменників, саме християнських, назва Вавилон нерідко уживається в такому таємничому значенні, яке і досі складає предмет суперечки для тлумачів і дослідників. Так, багато міркувань порушувало одне місце в 1 Посланні апостола Петра, де він говорить, що "вітає вибрану церкву у Вавилоні". Украй важко визначити, що він розуміє під Вавилоном., і вельми багато, особливо латинські письменники, стверджують, що під цим ім'ям апостол. Петро розуміє Рим. Але особливо чудовий приклад таємничого вживання імені Вавилон. знаходиться в Апокаліпсисі або Одкровенні апостола. Іоанна ( кін. XVI поч. XVIII). Там під ім'ям Вавилона. зображається "місто велике", що виконує величезну роль в житті народів. Таке зображення вже аніскільки не відповідає месопотамському Вавилону, що давно втратив на той час своє світове значення, і тому дослідники небезпідставно розуміють під цією назвою велику столицю Римської імперії, Рим, в історії західних народів займає таке ж положення, яке раніше в історії Сходу займала столиця Навуходоносора. Це - пануюче тепер переконання в екзегетіке. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Л.:Сполом, 1999.

Вавилонія - так називалася у стародавніх письменників південна частина Месопотамії, тобто область, що тягнеться від пункту, де Тигр і Євфрат найближче сходяться між собою (33е з. ш.), до Персидської затоки. Згодом назва ця, з розширенням політичної могутності Вавилонської монархії, захоплювало набагато більшу площу, що далеко виходила навіть за межі Месопотамії; але власне зерно Вавилону. розвинулося і дозріло у вказаних межах. Ця по суті маленька країна, що мала в давнину не більш 400 верст в довжину і 200 верст завширшки (у найширшому місці), мала величезне значення в історії людства. Вже стародавня свідомість людства, як воно виразилося в біблійних оповідях, тут саме бачила якнайдавніший центр культурного і політичного життя, що все більш знаходить собі підтверджень в наукових дослідженнях і відкриттях новітнього часу. Історична наука вже давно займається питанням: де власне шукати первісне вогнище культурно-історичного життя людства. До останнього часу це вогнище бачили по перевазі на берегах Ніла, де перед обличчям дослідників виступали вражаючі своєю вікопомною старовиною монументи, мабуть усуваючи всяку думку про суперництво з ними. Але новітні науково-історичні дослідження, що мають нагоду спиратися на багатющий археологічний матеріал, що все більш і більш доставляється розкопками, майже з безсумнівністю примушують саме у Вавилоні. бачити початковий пункт всесвітньої культури. Насправді, тепер уже майже безперечно визнано всіма, що якнайдавніші початки математики і астрономії мали своє коріння саме у Вавилоні., в знаменитих школах халдеїв; наше розділення часу, з його семиденним тижнем з годинником і хвилинами, як підрозділами дня - вавилонського походження. Навіть магія і астрологія середніх століть носить на собі всі ознаки Вавилонського. походження. Наш алфавіт, винахід якого до останнього часу приписувалося фінікіянам, що ніби то склали його на підставі єгипетського ієрогліфічного листу, насправді має своє джерело в первісних формах стародавньо - вавилонського клиноподібного листу. Така думка авторитетного новітнього дослідника, як Гоммель.

Список використаної літератури

1. Авдиев В.И. История