Хорремшехр і вийшли до ірано-іракського кордону. Переміщення воєнних дій на іракську територію значно додало завзятості іракській армії, що володіла до того ж перевагою в бойовій техніці, артилерії і повною перевагою в повітрі. По підрахунках західних військових експертів, до кінця липня іракська авіація мала в своєму складі близько 300 бойових літаків, у тому числі 130-140 сучасних винищувачів-бомбардувальників проти тридцяти в Ірану. Однак, Тегеран, сподіваючись насамперед на перевагу в людських ресурсах і нову закупівлю бойової техніки, продовжував дотримуватись концепції війни "до переможного кінця". За станом на грудень 1986р. Іран провів більше двадцяти наступів, але жодне з них не виявилося вирішальним. Склалася патова ситуація. Війна продовжувала уносити по обидва боки все нові і нові жертви, послабляючи усе більше Іран і Ірак.
Великими були негативні наслідки ірано-іракського конфлікту і на міжнародній арені, зокрема, в русі неприєднання в арабському світі. Сирія і Лівія виступили на ідтримку Ірану, а Йорданія, Саудівська Аравія, Єгипет підтримали іракську сторону. На стороні Іраку виступали також Судан, Марокко, Туніс, ЙАР, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ й Оман. Однак у цьому багатоголосому хорі тон задавали Ер-Ріяд, Амман і Каїр. Розбіжності між арабськими країнами по ірано-іракському конфлікту призвели до розколу в єдиному антиімперіалістичному таборі.
З часом свого розвитку ірано-іракський конфлікт усе більше втрачав характер місцевого значення, в нього втягувалися могутні сили світової політики. Тут, треба насамперед сказати про США, що зосередили влітку 1987р. у Перській затоці й Індійському океані величезну військово-морську армаду, прагнучи контролювати і направляти події в потрібному їм напрямку. Безпосередні вигоди від ірано-іракської війни одержав також союзник США Ізраїль, що використовував ірано-іракський конфлікт для нагнітання напруженості і відволікання увагисвітового співтовариства від його експансіоністської політики в регіоні. Розкол серед арабських країн розв'язав руки Ізраїлеві.
Ведуче місце в розміщенні політичних сил у Перській затоці і вцілому на Близькому і Середньому Сході зайняла Саудівська Аравія, що після істотного ослаблення у війні Ірану й Іраку стала відігравати провідну роль у регіоні, спираючись на свою фінансову могутність. Створюючи, усякого роду фонди розвитку і банки, у яких основний капітал належав саудівцям і громадянам арабських князівств, Саудівська Аравія впливала на діяльність таких міжнародних організацій, як ОІК, Ісламський банк і інших. У 80-і роки в цих організаціях у Саудівської Аравії з'явився конкурент в особі ИРИ, що на відміну від шахського Ірану вимагала розширення представництва в них шиїтів. Шиїти заперечували право саудівців бути охоронцями святих місць ісламу і навіть стали вимагати проголошення Мекки і Медини відкритими містами.
Іран по території, населенню і матеріальним і фінансовим ресурсам перевершує Ірак у кілька разів. Однак накопичені Іраком до війни нафтодолары, можливість одержувати зброю з ряду країн, субсидії в сумі більше 100 млрд. доларів, надані Іракові Саудівською Аравією і деякими іншими арабськими державами, допомогли Багдаду устояти в затяжній і виснажливій війні. Що стосується Ірану, то його життєстійкість і здатність вести тривалу війну пояснювались комплексом різнопланових причин. Це, насамперед, фінансова міць, значний арсенал зброї, отриманої від США, а також інших країн Заходу ще в часи шаха, здатність Ірану продовжувати експорт нафти навіть в умовах воєнних дій, заважаючи в той же час Іракові використовувати вузьку горловину Ормузської протоки для вивозу його нафти.
Загрузнувши в трясовині безперспективної війни, Ірак став зміцнювати свої зв'язки із Саудівською Аравією, Йорданією і деякими іншими арабськими країнами, що виступали в його підтримку. Ці країни надавали Іракові широку допомогу, особливо фінансово-економічну. Арабські монархічні режими регіону, використовуючи військові і фінансово-економічні ускладнення Багдада, наполегливо, але безуспішно, намагалися трансформувати іракський режим і якомога тісніше залучити його до координації дій у регіональних і міжнародних справах.
Кількаразові спроби, що починалися міжнародним співтовариством, врегулювати ірано-іракський збройний конфлікт, схилити Іран і Ірак до припинення воєнних дій, довгий час не давали позитивних результатів.
18 липня 1988р. Іран, нарешті, визнав резолюцію № 598 Ради Безпеки ООН. Головною причиною різкої зміни позиції Ірану слід вважати військові і економічні ускладнення, що виникли в країні. У результаті стратегічного наступу іракських військ у квітні-липні 1988р. Ірак повернув усю територію, що втратив за чотири попередніх роки війни. Іракські війська вийшли по усьому фронту за державний кордон. Військові успіхи Іраку були безпосередньо пов'язані з його значною перевагою в озброєнні. Воно було триразовим у важкій артилерії і танках, п'ятиразовим – у ВПС.
Економіка Ірану переживає в цей період великі труднощі, доходи від експорту нафти значно впали: у 1987р. Іран одержав від продажу нафти не більше 11 млрд. доларів, що ускладнило проблему придбання Іраном зброї. Так, у 1987 р. Іран зміг виділити на військові потреби лише близько 9 млрд. доларів. Цієї суми було недостатньо для ведення наступальних операцій, Іран не зміг перейти в наступ восени 1987р. і взимку 1988р., як це планував Генеральний штаб іранської армії. Наприкінці липня 1988 р. почалися переговори між Іраном і Іраком за посередництвом ООН. 20 серпня набуло чинності рішення про припинення вогню на ірано-іракському фронті. Розблокування конфлікту, що почалося, слідом за Женевською угодою по Афганістану, призвело до поліпшення світового політичного клімату й означало важливий крок у напрямку оздоровлення обстановки в регіоні Близького і Середнього Сходу.
Розблокування ірано-іракського конфлікту відбувалося складно. Із самого початку воєнних дій, ООН починала зусилля з метою врегулювання конфлікту мирними засобами. 23.09.1980р. Генеральний секретар ООН К.Вальдхайм направив керівникам Ірану й Іраку звернення,