Верхній шар єгипетського суспільства складали жерці, чиновники і військова знать. Жерці розділялися на групи відповідно великій кількості культів, що існували в Єгипті. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, що керував усім жрецьким персоналом, що служив даному божеству. Особливий розряд складали царські жерці, що відали культом царя-бога.

Жреці займали важливе положення в Державі, їх призначали на видні посади. Особливо підсилилася могутність жерців у період Нового царства, коли в результаті удалих воєн поряд зі збагаченням царської скарбниці збагатилася також скарбниця храмів.

До привілейованої групи єгипетського суспільства належав єгипетська аристократія, що складалася з нащадків родоплемінної знаті, а також з вищих військових і цивільних чинів держави, що розташовували колосальними багатствами в результаті дарувань з боку фараонів, експропріації общинних земель і військового видобутку.

Велику роль грали в Єгипті переписувачі, з яких виходили вищі сановники. Платня їм платилося натурою. Найбільш видним чиновникам були подаровані землі з державного фонду, причому іноді цар давав цим сановникам право стягувати збори із селян у свою користь.

У XVI-XIV ст. до н.е. усе населення починає поділятися на групи по роду занять. Одні групи населення одержали привілеї і земельні володіння з правом передачі їхній у спадщину, інші - повинні були платити оброк і виконувати фізичні роботи. Воїни наділялися ділянками землі і мали право звертатися зі скаргами безпосередньо до царя. При Рамзесі II закріпилася кастова організація суспільства.

Поряд з рабами піддавалися експлуатації вільні селяни і ремісники. Одні із селян жили на державній землі самостійними громадами. Кожний із селян мав свій наділ, за користування яким сплачував збір у скарбницю (рента-податок). Інші селяни були прикріплені до землі, подарованої царем храму, чи сановнику воїну. Селяни і ремісники, що працювали в цих господарствах, одержували від великого землевласника денна їжа. Вони працювали на поле й у майстернях у найважчих умовах під спостереженням спеціальних доглядачів, що нерідко прибігали до побоїв. Селяни не вправі були піти з землі, але їх могли вигнати з оброблюваних ними ділянок за несвоєчасне внесення оброков. Пізніше це вигнання було заборонено і замінене тілесним покаранням.

У Древньому Єгипті існували в досить великій кількості і вільних ремісниках. Вони працювали в державних рудниках і майстернях, поєднуючи в групи по 10 чоловік, кожна - під спостереженням особливих керуючих.

Раби. Рабовласництво в Єгипті з'являється ще до утворення централізованої держави. Головним джерелом рабства був військовий полон. Рабами ставали не тільки чужоземці, але і єгиптяни, переможені в міжусобних війнах. Існувала до визначеного часу і боргова кабала в результаті утрати волі неоплатним боржником.

Добуті у війні раби формально вважалися власністю держави, фактично царя. Надаючи сановникам у володіння землі, цар разом із землею давав деяку кількість державних рабів.

Вага експлуатації, який піддавалися не тільки раби, але і селяни і ремісники у всіх періодах історії Древнього Єгипту, викликали гостру класову боротьбу. Особливо грандіозним було повстання в середині XVII в. до н.е. Про його характер можна судити по двох документах: пророцтвам жерця Нефереху і вислову вельможі Іпусера (Лейденський папірус). У цих документах висвітлення подій дається з явним наміром очорнити цей народний рух. Проте в них констатуються дуже важливі факти: була скинута царська влада, а царське господарство було захоплено повсталими. "Повсталі низи поставили свою адміністрацію і... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі сховали архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свою адміністрацію і ... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі розкрили архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свої руки судочинство. Суд став голосним, і народні маси брали участь у судоговорінні" (Іпусер).

Характерно, що Нефереху і Іпусер скаржаться на "грабіж". "Викрадають майно знатної людини і передають його бідняку. Власник зазнав утрати, а бідняк удоволений".

Це повстання потерпіло поразку. Однієї з важливих причин його поразки був завойовницький рух кочового племені гіксосів на Захід убік Єгипту. Під пануванням гіксосів Єгипет знаходився близько 150 років. Тільки після довгої і завзятої боротьби єгиптянам на чолі з фіванским номом удалося вигнати гіксосів із країни і відновити політичну самостійність.

Давні єгиптяни називали свою країну Кемі. Письмові знаки єгиптян покладено в основу фінікійського алфавіту, що дав початок азбуці греків і римлян. Єгипетські вчені розробили основи багатьох наук: астрономії, медицини, геометрії, механіки, архітектури.

Рабовласницький устрій у господарському житті Єгипту мав більше значення, ніж в інших стародавньосхідних деспотіях. Раби працювали в царських і храмових господарствах, маєтках великих чиновників, були домашньою челяддю.

Панівним класом стародавньоєгипетського суспільства були рабовласницька знать і жерці. Становище знатної людини визначалось трьома умовами: давністю роду, величиною землеволодіння, посадою, яку вона займала.

У кінці Стародавнього царства, скориставшись послабленням центральної влади, аристократія, особливо провінційна (номова), встановлює майже повну незалежність. Власники провінційних землеволодінь звільняються від виконання робіт на користь держави. Особливо це стосувалось провінційних правителів – номархів. Це стало однією з причин розпаду Стародавнього царства.

У період Стародавнього царства, незважаючи на значне посилення централізації, номова аристократія зберігає та зміцнює привілеї. Свої володіння вони називають батьківськими, тобто спадковими, і, таким чином, незалежними від волі держави. 

Спадковими стають також