Восени 1932 р. СРСР намагався домовитися з Японією на основі взаємного визнання статус-кво і договори про ненапад, але Японія відхилила ці пропозиції, тому що була зацікавлена в збереженні невизначеності і контрольованої конфронтації зі СРСР, що дозволяло пропагувати антикомуністичну боротьбу й одержувати підтримку західних держав. СРСР, що не мав дипломатичних відносин зі США і Китаєм і тільки 3 жовтня 1929р. відновивши дипвідношення з Англією, був ізольований, в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, і Японія могла не побоюватися альтернативних радянських блоків. У цих умовах Китай і СРСР відновили 12 грудня 1932р. дипломатичні відносини, а наступного дня Японія офіційно відмовилася від запропонованого СРСР пакту про ненапад.

24 лютого 1933 р. Ліга Націй нарешті-те розглянула Маньчжурське питання і, констатувавши порушення Японією договору 9-ти держав, висловилася за невизнання Маньчжоу-Го. У результаті Японія 27 березня вийшла з Ліги Націй. Консенсус тихоокеанських і далекосхідних держав розпався, позначивши кризу системи міжнародних відносин. Відсутність підтримки з боку великих держав змусило Китай на поступки Японії, що привело до перемир'я в Таньгу 31 травня 1933 р., сприйняте у світі як завершення кризи. Звільнившись від погрози розширення конфлікту, Японія підсилила тиск на СРСР по питанню про КВЖД, і в 1935 р. вона була продана Маньчжоу-Го. Це привело до звуження радянського впливу в Маньчжурії, але дозволило Москві уникнути війни на Далекому Сході.

Тим часом у Європі в другій половині 20-х рр. Німеччини удалося усунути ряд контрольних установок Версальського договору. У 1929р. була вироблена нова система виплати репарацій в іноземній валюті при одночасному зменшенні щорічних внесків і закінчення виплат у 1988 р. (план Юнга), прийняття якої Німеччиною привело до виводу окупаційних військ з Рейнської області в червні 1930 р. В умовах світової валютної кризи з липня 1931 р. був уведений мораторій на взаємні розрахунки, і виплата репарацій була припинена. У ході Лозаннської конференції (16 червня — 9 липня 1932 р.) німецькі репарації були скорочені до 3 млрд марок, що повинні були бути виплачені в. плин 15 років. На конференції по роззброюванню 11 грудня 1932 р. Англія, Франція, Італія і США визнали за Німеччиною рівні права в справі розвитку збройних сил. Подібні поступки Німеччини викликали помітне занепокоєння французького керівництва, що початок шукати можливості зближення зі СРСР. Висновок договорів про ненапад СРСР із Фінляндією, Естонією, Латвією і Польщею в 1932 р. убезпечило його північно-західні границі від можливого антирадянського союзу цих країн і дозволило укласти 29 листопада 1932 р. радянсько-французький договір про ненапад. Використовуючи висунуту Францією наприкінці 20-х рр. ідею загальноєвропейського союзу, Англія й Італія запропонували проект договору великих держав Європи, що був підписаний 15 липня 1933 р., але так і не набрав сили. Не домігшись задоволення своїх вимог про доозброєння, Німеччина залишила конференцію по роззброюванню і 14 жовтня 1933 р. вийшла з Ліги Націй. Це підштовхнуло Францію продовжити зближення зі СРСР і привело до початку переговорів про Східний пакт.

У підсумку подій початку 30-х рр. на Далекому Сході й у Європі система міжнародних відносин дала перші тріщини. Японія, використовуючи роз'єднаність СРСР і Заходу і суперництво великих держав на Далекому Сході, початку насильницьку ревізію Версальсько-Вашингтонської системи. Однак, виявившись перед вибором напрямку подальшої експансії, вирішила не доводити справа до війни зі СРСР і вести обережну політику в Китаї, намагаючись розширити зону свого впливу .мирними засобами і створити в Маньчжурії військово-економічну базу для майбутнього. Німеччина змогла за згодою інших великих держав ревізувати репараційні встановлення і військові обмеження Версальського договору і забезпечила собі більш широкий простір для маневру між великими державами. Англія продовжувала політику консолідації Європи, що вело до нових поступок Німеччини. США намагалися використовувати ситуацію, що створилася, для ускладнення положення Англії і пішли на дипломатичне визнання СРСР, розраховуючи використовувати його як противагу Японії. Боячись за свою безпеку Франція виступила за створення європейської системи колективної безпеки з залученням СРСР. СРСР, на далекосхідних границях якого виникло вогнище військової напруженості, для забезпечення міцного тилу в Європі став налагоджувати контакти зі своїми західними сусідами, Францією і США, заявивши про підтримку політики колективної безпеки. Італія прагнула підсилити свій вплив у Центральній Європі (Австрія, Угорщина) і Східному Середземномор'я.

Друга внутрішня криза Версальсько-Вашингтонської системи, що позначив її катастрофу, вибухнув у 1935 — 1938 р. у Європі і на Далекому Сході. Вихід Німеччини з Ліги Націй привів з ініціативи Англії до оживлених переговорів про умови її повернення в цю організацію. Англійське керівництво намагалося знайти компроміс між вимогами Німеччини й інтересами Франції, що в умовах посилення погрози її безпеки продовжувала домагатися висновку Східного пакту. Це угода, що зародилася в умовах германо-польського зближення, погіршення германських-радянсько-німецьких відносин і розвитку франко-радянських контактів, по різних причинах не влаштовувало Англію, Німеччину, Італію і Польщу, що зробило його висновок неможливим і стимулювалася вироблення радянсько-французького договору про взаємодопомогу. Підсумком переговорів про Східний пакт став вступ СРСР з ініціативи Франції в