У травні 1999 р. Рада безпеки розглянула, а в червні 1999 р. уряд ЧР прийняв “Концепцію збройних сил Чеської Республіки до 2009 р.” [6]. Вона є конфіденційною і відкрито публікуються лише загальні відомості. Тому ми можемо лише констатувати, що урядом ЧР нарешті були схвалені основні концептуальні документи у сфері оборони і безпеки країни, які були необхідними для Чехії в період, коли вирішувалося питання про членство країни в НАТО.

Відзначимо, що уряд ЧР, виконуючи положення своїх програмних документів, активно і послідовно продовжує проводити політику на зближення з НАТО і ЄС.

У цій політиці можна виділити два напрями, які уряд намагався проводити в життя паралельно внутрішній і зовнішній політиці. Внутріполітичний напрям, передусім, включав:

формування юридично-правової бази, яка б дала змогу повноцінно функціонувати Чехії та її збройним силам в рамках Альянсу й інших європейських організацій по безпеці;

підготовка збройних сил, зокрема досягнення їх сумісності з Альянсом шляхом прийняття і пристосування до стандартів НАТО, реорганізації їх структури, модернізації озброєння і військової техніки за натовським зразком тощо;

проведення загальнодержавної пропагандистської кампанії, спрямованої на формування громадської думки, яка б підтримувала вступ до НАТО, спрямованої на створення позитивного іміджу країни на заході.

Тільки за 1997 р. можна відзначити ряд помітних подій, характерних своєю спрямованістю на досягнення стратегічної мети – вступу в НАТО.

Зокрема, в лютому 1997 р. голова уряду ЧР В.Клаус перебував у Канаді, де отримав запевнення в однозначній підтримці при вступі Чехії в НАТО [10].

Звичайною практикою стали чисельні візити натовських функціонерів до Праги. За 1997 р. можна відзначити, що Чехію відвідали заступник головнокомандувача збройними силами НАТО в Європі генерал Д.Макензі, начальник генерального штабу командування збройних сил НАТО в Європі генерал Т.Карстен, командувач ВПС НАТО в Центральній Європі генерал М.С.Ріан, заступник генерального секретаря НАТО з питань оборонного планування А.Крег, представник штаб-квартири НАТО Ф.Кірікас [10].

Активно обговорювалися питання розширення НАТО і під час візитів до ЧР міністром закордонних справ Франції X.Де Шартетта представників американської адміністрації, багатьох парламентських організацій. Міністр оборони ЧР М.Виборни відвідав Великобританію та Бельгію, де питанням вступу Чехії в НАТО приділялася першочергова увага. 2-3 квітня 1997 р. у Празі перебував з офіційним візитом президент Франції Ж.Ширак і, за повідомленням та редакцією чеських політиків ЗМІ, з точки зору отримання Чехією підтримки при вступі в НАТО, він був для ЧР успішним [10].

Активна участь ЧР у миротворчій діяльності, зокрема в місіях IFOR і SFOR в Боснії і Герцеговині, також сприяла вступу країни в НАТО вже в першій хвилі [2].

Таким чином, зовнішня політика ЧР, яка в принципі підтримується більшістю політичних сил країни, розвиток внутрішньополітичної ситуації й економічний стан Чехії, активність армії ЧР щодо підготовки до вступу в НАТО, діяльність її в миротворчих силах, а також, як сприймається Чехія країнами Альянсу, – все це дало певні результати 8 липня 1997 р. на самміті НАТО в Мадриді. Чеська республіка отримала запрошення вступити в НАТО, розпочати переговори і консультації по цьому питанню поряд із Польщею й Угорщиною. А 12 березня 199 р. Польща, Чехія, Угорщина стали повноправними членами НАТО. Для посткомуністичного простору ця подія найважливіша (після зруйнування Берлінського муру). Чеська республіка не тільки декларативно, але й практично здійснила крок до завершення процесу повної інтеграції до європейського співтовариства [10].

Забезпечення вступу Чеської Республіки до НАТО було одним з головних завдань чеської зовнішньої, а також внутрішньої політики. З огляду на те, що інтеграція ЧР в Європейський Союз є завданням на більш віддалену перспективу, а виконання необхідних для цього умов ускладнюється багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами, вступ Чехії до НАТО розглядався політичним істеблішментом країни як основне завдання.

Починаючи з 1993 р., мета приєднання до НАТО міцно зайняла своє місце в зовнішньополітичній стратегії Чеської Республіки, підпорядкувавши собі значну частину внутрішньополітичної діяльності країни, насамперед у сфері оборони і безпеки [8].

Починаючи з перших заяв Заходу про можливе розширення НАТО на Схід, Чеська Республіка перебувала на першому місці серед найбільш вірогідних кандидатів на вступ до Альянсу. Необхідно віддати належне зовнішньополітичному відомству та Міністерству оборони ЧР, які завжди оперативно, якісно і в більшості випадків першими серед країн-кандидатів готували відповідні документи та здійснювали всі необхідні кроки, що вимагалися НАТО у зв’язку з майбутнім приєднанням країни до Альянсу [2].

На відносно гладкому просуванні ЧР до НАТО восени 1996 р. з’явилася перша серйозна перепона, коли в запропонованому на 1997 р. державному бюджеті не було, як це передбачалося, підвищено витрати на реформу чеської армії. Крім цього, як на Заході, так і в самій Чеській Республіці почали з’являтися повідомлення про неготовність Армії ЧР до вступу в НАТО [10].

Серед проблем ЧР на шляху до НАТО Заходом найчастіше називалися відсутність так званого “кризового менеджменту”, який мав би координувати діяльність армії, транспорту і поліції в умовах ядерної катастрофи, технічну неготовність армійських структур управління (відсутність комп’ютерних інформаційних систем), низький рівень зв’язку та керівних структур, відсутність скоординованої політики у ВПК та недостатній