У тій запеклій збройній боротьбі, що вели исмаилиты в Ірану, допомозі від Фатимидов вони не чекали і не шукали. Фатимиды, зі своєї сторони, у боротьбу в Ірану не втручалися.

Захоплення Аламута (1090) поклав початок існуванню в Ірану самостійної держави, не підлеглого ни Сельджукам, ни Фатимидам. Призначувані Хасаном ибн Саббахом даи прийняли “Дават-и джадид” і пропагували його.

Навчання давало переконаність у тім, что только исмаилиты йдуть правильним путем, уселяла їм впевненість у своїй перевазі на ворогом, что сприяло зміцненню єдності.

Утворення исмаилитского держави

На наступний рік після захоплення Аламута, у 484/1091/92 р. исмаилиты підняли повстання в Кухистане, що закінчилося їх перемогою.

Несподівана смерть султана Мелик-шаха викликала різку зміну політичної обстановки в державі Сельджуків. Почалася гостра боротьба за престол між його синами і братами.

У плині правління султана Баркйарука (1093-1105) феодальні усобици охопили всю країну. Заколоти тюрских феодалів відбувалися в районах Исфахана, Хамадана, Рейя, Себзевара, Мерва, Серахса, Балха, а також у Хорезмі. У столиці і у всій країні була відсутня тверда влада.

У плині цих 12 років створилися сприятливі умови для зміцнення исмаилитов у уже зайнятих ними районах.

У Рудбаре исмаилиты захопили міцність Ламасар. Таким чином, уся долина Аламута виявилася під владою исмаилитов.

У 493/1099/100 р. исмаилиты без бою опанували міцністю Гирд-кух, розташованої біля м. Дамгана. Султан Баркйарук,зайнятий у цей час боротьбою зі своїм братом Мухаммедом, не почав военнных дій проти исмаилитов у цьому районі.

Утвержение исмаилитов у Рудбаре, Кухистане і Дамгане і продолжавшиеся феодальні усобицы серед синів Мелишаха з'явилися причиною активізації исмаилитов у столиці. Исмаилитам не удалося захопити Исфахан, але, незважаючи на поразку і загибель Ахмеда ибн Абд ал-мелик ибн Атташа, велика частина з них благополучно добралася до исмаилитских фортець, розташованих в інших районах Ірану.

Хасан ибн Саббах направив своїх даи в Сирію. Він прагнув до розширення исмаилитской пропаганди і збільшенню розмаху повстання. Боротьба исмаилитов з феодалами как в Ірану, так і в Сирії мала однакові форми, єдині цілі і методи. На початку 11 в. исмаилиты потерпіли поразка в Сирії, але их боротьба на цьому не скінчилася. Успіх прийшов пізніше.

Політична мета, поставлена Хасаном ибн Саббахом і исмаилитами, була досягнута. Ними було створено зовсім незалежне від Сельджуків самостійна держава. Хасан ибн Саббах, організатор усієї исмаилитской пропаганди в 80-90-і роки 11 в., вождь народних повстань і антисельджукской боротьби в90-х роках 11 -20-х роках 12в., являяся главою держави і мав необмежену політичну і духовну владу. Його навчання було офіційною релігією исмаилитского держави.

Основна маса населення исмаилитского держави прийняла навчання Хасану ибн Саббаха, засвоївши з нього, вероятно, те, що йому більше всего було зрозуміле і близко.

Без сумніву, населення исмаилитского держави повинне було виконувати роботи з будівництву нових фортець, заготівлі продовольства на випадок облоги, риттю колодязів і каналів, будівництву іригаційних споруджень, зведенню житлових будинків у фортецях і т.д. Однак у подібного роду роботах были зацікавлені всі исмаилиты, і результат их праці йшов на загальне благо, зміцнення і розвиток исмаилитского держави.

У цей час у исмаилитском державі ще не було різкої майнової диференціації між правителями, представниками держави і простим народом. Суворий, аскетичний спосіб життя, установлений Хасаном ибн Саббахом для усіх без винятку, відповідав споконвічним мріям крестянских мас про знищення різниці між багатими і бідними, про майнову рівність. Ці поки однакові для всіх умови матеріального життя зв'язувалися, у представлення народних мас, з навчанням Хасану иьн Саббаха бо імамі, що принесе людям благоденство і повна соціальна справедливість, тобто життя без експлуатації. Наслідком цього була прихильність исмаилитов навчанню “Дават-и джадид”.

Для исмаилитского держави характерні відмовлення від спадкоємної монархії (єдиної форми державної влади, що практикувалася у феодальних володіннях); знищення можливе інституту ікту і зв'язаної з ним сукупності феодальних податків, поборовши і повинностей, що існували в сельджукском державі; риси аскетизму і прагнення до загального равентсву; обов'язкова для всех сувора дисципліна.

Розвиток исмаилитского держави

З 20-х років 12в. загальне ослаблення і дроблення сельджукских володінь створювали сприятливу обставину для розвитку держави.

З 20-х по 60-і роки зовнішня політика держави исмаилитов розвивалася по наступним основним напрвлениям: розширення території держави шляхом завоювання феодальних фортець і будівництва нових зміцнень; відкрита збройна боротьба з військами феодалів; індивідуальний терор проти класових, політичних і релігійних ворогів исмаилитского держави.

Свыше 8-ми сторіччя, з часів першого хрестового походу, исмаилитов Ірану і Сирії називали сектою убийц. Хрестоносці бачили в них невловимих, таємничих убивць, що вміли будь-яким шляхом наздогнати намічену жертву. Всі убиті відносяться до військового і чиновной знаті, як тюркської, так і перської, вищому мусульманському духівництву, а також до керівників суннитов різних розумний і помірним шиїтам. Незмінним залишався і класовий склад фидаев, що добровільно жертвували собою убивць, що були вихідцями з чи селян ремісників.

Внутрішнє становище исмаилитского держави характеризується встановленням спадкоємної монархії Кийа Бузург Умида і его нащадків, що збережеться до кінця існування цієї держави; висуванням Кийев на найважливіші військові й адміністративні посади; проникненням у правящии кола исмаилитов тюркських феодалів; появою майновою диференціацією в исмаилитском суспільстві, що викликало глибоке недовольствие серед рядовых исмаилитов.

Незабаром після смерті Хасану ибн Саббаха правителем Аламутского держави став Кийа Бузуг Умид (1124- 1138).

Розширення територій исмаилитского держави на півночі Ірану збільшувало його