У исмаилитском державі спостерігався відносно високий рівень розвитку продуктивних сил. Вилучені друг від друга володіння т окремі фортеці, що складали исмаилитское державу, уключали сільськогосподарські райони, придатні для розведення усіх видів сільськогосподарських культур, пасовища, що забезпечували кормами численна худоба; міста з розвитим ремеслом, продукція якого йшла на експорт і на місцеве споживання.

Розвите скотарство забезпечувало продукти харчування: мысо, сыр, молоко, олія, а також вовна для виготовлення одягу. Про значення скотарства в економіці говорить і те, що професія пастуха не вважалася соромної навіть для самого глави держави. Правитель Аламута Червоний пекл-дин у своїй юності пас баранів.

Достаток дощів і наявність гірських рік у Рудбаре створюють сприятливі умови для розвитку богарного і поливного землеробства. Джерела згадують про товкотнечі для рису, побудованих у Ламасаре, садах і городах, розбитих у підніжжя цієї міцності.

Що належали исмаилитам міцності, що розташовувалися на найважливіших торгових шляхах, забезпечували грошові доходи від збору торгових пошлин, від охорони і грабежів караванів.

Поява внутри имаилитского держави феодальних елементів, що зберегли свою власність, прихильність правовірному ісламу і глибоко ворожих зрівняльним прагненням, викликало протест народних низів. На початку 60-х років 12 в. ці протиріччя виявлялися у виді гострої класової боротьби, соціального “вибуху” народного гніву. Соціальний протест одержав вираження в релігійній формі- єдино можливої у феодальну епоху. Він знайшов вираження в навчанні про “День Кийамата”, що проголосив 4-тый правитель Аламута- Хасан ибн Мухаммед ибн Кийа Бузург Умид.

Проголошення Кийамата розглядалася дослідниками только как релігійна реформа исмаилизма. Однак првозглашение Кийамата було в плані соціально-політичному вимогою соціальної і майнової рівності для исмаилитов; закликом до убивств, побиванию каменями, непримиренній боротьбі з “своїми” феодаоами. У плані релігійному провоглашение Кийамата означало скасування шаріату і поява відмінного від исмаилизма віровчення- низаризма.

Загибель исмаилитского держави

До початку 13 в. у исмаилитском державі різко загострилися внутрішні протиріччя. Йшла напружена боротьба між двома угрупованнями. Одна з них- феодальна- прагнула порвати з низаризмом і повернутися в лоно ісламу, установити контакт із феодалами близьких і далеких володінь, вільно распряжаться своїми багатствами і збільшувати їх. До зрівняльних прагнень рядових исмаилитов обличчя, що належать до цієї групи, відносилися різко вороже. Питома вага цієї групи в исмаилитском державі усі зростав.

Друге угруповання- демократична- стояла з усіх питань на діаметрально протилежних позиціях. Вона зберігала прихильність низаризму, була ворожа навколишнім исмаилитское держава феодалам, непримиренна до “своїм” феодалам, пддерживала майнова рівність, воювала з монголами. Боротьба цих угруповань з'явилася одгой з найважливіших причин загибелі исмаилитского держави.

Обидві групи намагалися заручатися підтримкою правителя Аламута чи его спадкоємця.

З приходом до влади Джелаль пекло-дина Хасану (1210-1221) і його феодального угруповання, що підтримувала, була негайно змінена вся зовнішня і внутрішня політика исмаилитского держави, проводившияся понад сторіччя.

Новий курс, узятий Джелаль ад-дином Хасаном, уключав повний розрив з низаризмом і проголошення суннитского ісламу, припинення всякої боротьби исмаилитов з феодальними державами і встановлення дружніх і родинних зв'язків з їхніми правителями. При вторгненні монголів у державу хорезмшахов Джелаль пекл-дин Хасан негайно виразив повну покірність Чингизхану.

З моменту вступу на престол Джелаль пекло- дина Хасану суннизм став офіційною релігією исмаилитского держави.

Тимчасова перемога феодального угруповання на початку 13 в. привела до того, що правитель Аламута Джелаль пекло- дин Хасан Ноу-Мусульман відреклося від исмаилизма, повернувся в лоно ісламу, спалив частину книг аламутской бібліотеки. У своїй зовнішній політиці він, не відрізняючи від інших феодальних правителів того часу, брав активну участь у їх усобице. Але демократичні прагнення рядових исмаилитов були ще сильні. Їм удалося, привівши до влади Червона пекло-дина, змінити на діаметрально протилежний політичний курс його попередника. Снову був відновлений низаризм; у внутрішній політиці підсилилися репресії проти “своїх” феодалів.

Вторгнення монголів не торкнулося исмаилитских володінь, що в економічному змісті процвітали. Демократическме правителі Аламутского держави прагнули підтримати останнього хорезмшаха в його боротьбі з монголами. Їхні контакти виражали своєрідну форму антимонгольської боротьби в Ірану.

У 50-х роках 13 в., при вступі в Іран монгольських військ Хулагу-хана, над володіннями исмаилитов нависла грізна опастность. До цього часу в правлячих колах исмаилитов ведучу роль зуміла зайняти феодальне угруповання, що ненавиділо низаризм як єресь і жадала капітуляції перед монголами. Героїчний опір рядових исмаилитов монголам виявилося неспроможним вследствии зрадництва имаилитских вождів. Вони здали Меймундиз. Після недовгої боротьби жителі Аламута одержали право виходу з міцності. Один рік пручалися Ламасар і 20 лет – Гирд-кух.

Висновок

Причинами загибелі исмаилитского держави з'явилися не тільки зрадницька політика его правлячих кіл, не тільки кількісна перевага монгольських військ і их краща технічна оснащеність. Головна причина полягає в іншому. У період фелдализма соціальні ідеали народних повстань були звернені до невозратному пршлому, ці ідеали були нереальними мріями про повернення до суспільства докласовому з його майновою рівністю і відсутністю експлуатації людини людиною.

Исмаилитское суспільство і держава виникла і зміцнювалася в оточенні розвитого феодального суспільства, і их власний розвиток не мало іншого шляху, крім шляху феодального. У цьому їхня історична приреченість.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Л.В. Строева “ Держава исмаилитов в Ірану в 11-13вв.”, Наука, М., 1978

2. Мец А. “Мусульманський ренесанс”, М., 1966

3. Петрушевский И.П. “Іслам в Ірану в 7-15 В.”, Л., 1966