одержавлення промисловості здійснювала Вища Рада народного господарства Росії, а в Україні були сформовані філії ВРНГ, які не мали ніякої самостійності.

було націоналізоване і оголошено власністю Російської Федерації 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі, державною власністю стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова.

була запроваджена продрозверстка (до 01.09.1918 щоденно з України в Росію відправлялось 140 вагонів з продовольством, а з 01.03 – 300, з 01.04. – 400).

З метою вилучення у населення хлібних запасів були створені спеціальні продовольчі загони, в які було мобілізовано 15 тис. робітників з них 2 тис. – членів більшовицької партії. Влітку 1920 р. завдання продрозверстки було покладено на 1-шу кінну армію С. Буденного, але селяни відмовлялися здавати хліб (загальний план 153 млн. пудів було виконано лише на 10%). Райони Південної України (Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську губернії) Поволжя і Північний Кавказ охопила посуха, наслідком чого став голод. 1921-1923 рр., який охопив 48% населення або біля 10 млн.

В 1921-1922 рр. дефіцит хліба склав 25 млн. пудів, в той час до РСФСР було вивезено 27 млн. пудів, 15 млн. пудів хліба з України було вивезено за кордон. Центральна влада вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Голод 1921-1923 рр. далеко за приблизними оцінками коштував Україні 1,5-2 млн. жертв. Політика “воєнного комунізму” заборонила товарно-грошові відносини, запровадила картки на продукти харчування, ввела загальну трудову повинність.

В 1921р. на Х з’їзді політика “воєнного комунізму” була замінена новою економічною політикою. Основні заходи НЕПу:

відновлення торгівлі і товарно-грошових відносин;

введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

дозвіл приватної торгівлі;

денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам;

введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції);

дозвіл іноземних інвестицій;

відновлення матеріальних стимуляторів виробництва;

розвиток кооперації та оренди;

зменшення державного втручання в економіку;

заміна продрозверстки продподатком.

В 1922-1924 рр. було введено нову грошову одиницю – червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси та ощадний банк.

В 1927 р. в Україні обробляли землі більше, ніж у 1913 р. на 10%, а виробництво зерна вже в 1925 р. досягло довоєнного рівня. Сформувалася єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої.

Підсумки НЕПУ:

відновлено зруйноване за роки війни господарство;

зросло промислове та с/г виробництво;

пожвавилась торгівля і товарооблік;

була знята соціальна напруга.

Разом з тим, зовнішня торгівля стала виключно держаною монополією, всі великі підприємства залишились у державній власності.

В 1927-1928 рр. мала місце чергова хлібозаготівельна криза і в 1929 році Йосип Сталін заборонив НЕП і запровадив командно-адміністративні методи управління народним господарством.

В 20-х роках була проведена партійна дискусія про те, якими шляхами йти, щоб досягти рівня світового економічного розвитку, в якій перемогла лінія Сталіна, його соратників - прихильників авторитарних форм управління. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого були п’ятирічки.

Основними джерелами індустріалізації були:

націоналізація промисловості;

збiльшення прямих i непрямих податкiв;

використання трудового ентузiазму трудiвникiв i примусової працi полiтв’язнiв;

колективiзацiя сiльського господарства;

конфiскацiя церковного та монастирського майна;

прибутки вiд зовнішньої торгiвлi;

колонiальний визиск поневолених народiв.

Вже перший п’ятирічний план, який передбачав: - реконструкцiю та будiвництво в Українi промислових пiдприємств був несприятливим для неї. В країнi прискореними темпами розвивалися лише тi галузi, що забезпечували паливом та металом промисловість Росiї. Наступнi п’ятирiчки не внесли суттєвих змiн. На вiдмiну вiд розвинених країн свiту, iндустрiалiзацiя здiйснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки споживання промислової продукцiї населенням обмежувалося. Курс на iндустрiалiзацiю був слабо пiдготовлений. Бракувало коштiв, обладнання, квалiфiкованих кадрiв. Але завдяки ентузiазму простих людей з’явилися 35 промислових гiгантiв вартiстю 100 млн.крб. з них 12 - на Українi: Запорiжсталь, Криворiжсталь, Азовсталь, Днiпроалюмiнiйбуд, Краматорський машинобудiвний завод, ХТЗ.

Реконструйованi Луганський паровозобудiвний, 4 металургiйнi -Макiївський, Днiпродзержинський, Днiпропетровський, Комунарський, Штерiвська ДРЕС, Зуївська ДРЕС, потужнiстю вiдповiдно 157, 150 тисяч КВТ.

Пiдсумки iндустрiалiзацiї.

Питома вага важкої промисловостi в промисловому виробництвi збiльшилася з 68,7% в 1928 роцi до 92,5% у 1938 роцi, а по чисельностi робiтникiв з 43,2% до 83%. Україна зайняла II мiсце в Європi пiсля Нiмеччини по виплавцi чавуну, четверте мiсце в свiтi по видобутку вугiлля. По виробництву машин йшла попереду Францiї, Iталiї наздоганяла Англiю.

В 1927 роцi ХV з’їздом бiльшовицької партiї було взято курс на колективiзацiю сiльського господарства. В груднi 1929 року було запропоновано провести "суцiльну колективiзацiю" i встановленi ii термiни: в Центрально-Чорноземних областях i районах Степової України вона повинна була завершитись до осенi 1931 р. на Лiвобережнiй Українi - до весни 1932 року, а в iнших районах до 1933 року. Але українськi партiйнi вождi зменшили термiни колективiзацiї на 1-1,5 року.

Селяни не бажали вiддавати свою власнiсть у колгоспи i вiдповiдали антиколгоспними виступами, якi жорстоко придушувалися.

У 1928-1932 роках на Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби. В ходi колективiзацiї сталінізм розпочав наступ на заможних селян (куркулiв). На 1.06.1930 року було розкуркулена 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їхньої загальної кiлькостi. Було конфiсковано i передано в колгоспи худоби, реманенту, будiвель на суму 90 - 95 млн. крб. Всього за роки колективiзацiї було з України експропрiйовано майже 200 тис. селянських господарств, що становило 1,5 млн. осiб, 800 тисяч заслали на Пiвнiч i в Сибiр, де українцi масово помирали або жили в нелюдських умовах. На їхнiх