Економічні дискусії 20-30-х pp

Після Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків у Росії формування радянської економічної думки відбувалось у процесі дискусій, що здійснювались на демократичних засадах, і завершилось встановленням ідеологічного диктату так званої пролетарської політичної економії.

Методологічні дискусії 20-30-х pp. позначилися на розвитку економічної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності існування політичної економії навіть у соціалістичному суспільстві, визначили її структуру.

Наявність різноманітних напрямків та шкіл в економічній та історико-економічній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологічна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х pp. його повну перемогу, досягнуту не науковим переконанням опонентів, а насильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності суспільного розвитку.

У перші роки Радянської влади вирішувалось питання про концепцію побудови соціалістичного суспільства. Ленінська модель побудови державного соціалізму була аналогічною державно-капіталістичній (централізація банківської системи, монополізація підприємств у промисловості і торгівлі, створення споживчих товариств і т.п.), але без приватної власності, без товарної форми розподілу. Тобто з державно-капіталістичної форми вилучались основні фактори її саморегулювання. Натомість пропонувався новий механізм управління економікою, який спочатку реалізувався як політика «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні.

Реалізація цієї концепції соціалістичного будівництва, що розроблялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну революцію і базувалась на двох складових — диктатурі пролетаріату та суспільній власності, — натрапила на неможливість негайного вирішення проблеми формування соціалістичної власності.

Тому уже на самому початку революційних перетворень у країні формуються два погляди на хід дальшого розвитку, на характер вирішення економічних та інших суперечностей. Один з них, орієнтований на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалізму, обминаючи проміжні форми, був репрезентований концепцією «воєнного комунізму». Інший погляд було викладено В. Леніним у таких працях, як «Чергові завдання Радянської влади», «Про ліве хлоп'яцтво та дрібнобуржуазність». У цих працях було сформульо­вано основи майбутньої економічної політики.

Основним мотивом ленінських статей була критика ідеї Троцького про безпосереднє «запровадження соціалізму». Можливість вирішення проблеми співвідношення сил капіталізму та соціалізму на користь останнього Троцький убачав у негайному усуспільненні виробництва, тобто встановленні суспільної власності, та в плануванні народного господарства. Так, він указував, що намагання держави регулювати економічні відносини є безглуздими, коли не відбулося усуспільнення та одержавлення власності. Ленін же писав, що соціалізм «безпосередньо, відразу, без перехідних заходів, у Росії нездійсненний».

Структура власності в Росії, країні, де капіталізм почав розвиватися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з капіталістичними її формами існували кооперативні, общинні форми селянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо націоналізацію капіталістичних підприємств підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків.

Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на власність суспільну, соціалістичну: «Перше, що встановлено абсолютно точно усією теорією розвитку, всією наукою взагалі, і що забували утопісти, що забувають сучасні опортуністи, які бояться соціалістичної революції, — це та обставина, що історично, безсумнівно, повинна бути особлива стадія або особливий етап переходу від капіталізму до комунізму» .

Ленін сформулював ідею багатоукладності перехідної економіки, тобто об'єктивну необхідність достатньо тривалого співіснування соціалістичного укладу з укладами приватногосподарськими, у тім числі з дрібнотоварним і капіталістичним, та конкуренцію «державної промисловості» («національних фабрик») з іншими укладами.

Було теоретично визначено структуру конкретних економічних перехідних заходів і послідовність їх здійснення. Ішлося про заходи як загальнодемократичного, трансформаційного порядку, так і «власне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропріацію власності, націоналізацію банків, скасування права наслідування та ін.

Ленінська концепція виходила з необхідності збереження у багатьох сферах народного господарства товарної організації суспільного виробництва, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної його форми, регульованої законом вартості.

Важливе місце у програмі побудови соціалізму належало аграрному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспільнення сільського господарства, зокрема кооперування дрібних виробників села.

Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «воєнного комунізму» з питань сільського господарства. Так, у проекті програми РКП(б) він писав, що у створенні великого сільського господарства «головним завданням радянської влади є існування та дослідження на практиці найбільш доцільних і практичних перехідних засобів у цьому напрямі», а на VIII Всеросійському з'їзді Рад 1920 p. відкрито говорив про необхідність у перехідний період «спиратися на одноосібного селянина, він такий і іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».

Цю думку поділяла великий спеціаліст з аграрної статистики А. І. Хрящова, яка в статтях та книгах 20-х pp. запевняла, що для селянських господарств характерні «соціально-органічні процеси»: ділення, об'єднання, ліквідація, зміна економічної потужності. Дрібне селянське господарство, на її думку, є досить стабільним, а продукти класової диференціації не затримуються на селі (його залишають обидві скрайні групи — пролетаризовані бідняки та багатії, що стали капіталістами), тому слід зважати на реальний стан справ.

Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резолюцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману більшістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналізацію кооперації не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови.

Того, що суспільна форма власності є вирішальною для становлення соціалізму, не заперечували економісти жодного з напрямів. Їхні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До першої річниці Жовтневої революції було видано збірку статей, присвячених економічній історії молодої