У доповіді Троцького давалося визначення суті та методів планування за умов нової економічної політики. У масштабах суспільства в капіталістичному секторі план замінюється ринком, вільною грою економічних сил, конкуренцією, законом попиту і пропозиції тощо. У такий спосіб встановлюється належний розподіл сил та коштів.

Намагання визначити через планове втручання господарський розвиток, замінити регулюючу роботу ринку адміністративними заходами, уважає Троцький, неминуче породжуватиме господарські кризи того самого типу, які спостерігалися в добу «воєнного комунізму»: «Наші кризи до цих пір є значно більше кризами, що випливають з недостатності або неправильності планового підходу, з організаційної безпорадності або непристосованості держапарату до нових методів роботи, до нової економічної політики, ніж з ринку як такого».

Троцький уважав, що планова робота полягає в поєднанні сили ринку з силою плану; для ринкової сфери він передбачав інші методи регулювання, ніж щодо державного сектора.

Методологічний підхід іншої групи економістів до визначення ролі планування полягав у поєднанні всіх секторів господарства на засадах ринкових відносин. На противагу концепції «план-директива» вони розвивали ідею «план-прогноз».

На їхню думку, на першому етапі відновлення економіки необхідно починати з аграрного сектора, який функціонує за принципом реалізації приватного інтересу і створює економічні умови для розвитку важкої промисловості.

Усі економічні труднощі й диспропорції в народному господарстві вони пояснювали «суперіндустріальною» орієнтацією радянської економіки. М. Кондратьев, І. Калінніков, В. Базаров, В. Громан та інші наполягали на тому, що провідною ланкою у плані-прогнозі повинне бути сільське господарство.

Ці економісти вважали, що в процесі планування необхідно враховувати закономірності, що характеризують розвиток аграрного та інших недержавних секторів економіки. Це зводило зміст планової роботи до виявлення та підтримки ринкової рівноваги через планові «регулятивні норми».

Таку модель плану («Крестплан»), на противагу директивній концепції плану Струмиліна, запропонував Сокольников. «Крестплан» ураховував основні закономірності розвитку ринкової стихії та пристосовувався до неї.

Ці погляди поділяли В. Громан, В. Базаров, М. Макаров, А. Огановський, І. Калінніков, А. Неопиханов, які вважали, що ринкова стихія несумісна з директивним плануванням народного господарства. Соціалізм вони характеризували як арену, де панує товарний ринок з його стихійними припливами та відпливами3.

Це положення підводило до висновку про те, що річні плани слід орієнтувати на поточні кон'юнктурні зміни. М. Кондратьєв взагалі пропонував замінити план окремими регулюючими заходами для усунення кон'юнктурних труднощів в економіці, забезпечуючи в такий спосіб умови для самоврівноважування, яке він уважав основою стабільності розвитку.

М. Бухарін також підтримував ідею «рухливої економічної рівноваги». На його думку, урівноважування економіки відбувається на підставі «закону трудових витрат», якому він надавав ролі стихійного регулятора виробництва. Завдання планування полягає в тім, щоб створити умови для нормальної дії цього закону.

Закон трудових витрат, на думку Бухаріна, регулював розподіл праці і засобів виробництва у всіх формаціях, з тією лише різницею, що за капіталізму він діє як закон вартості, а за умов соціалізму він поступово перетворюється на «закон трудових витрат» (щоправда, автор не визначив, як вимірювати ці витрати).

Урахування принципу ринкової рівноваги було можливим, на думку всієї цієї групи економістів, за умови індикативного планування, через формування плану-прогнозу. Методом його побудови мав стати баланс пропорцій між галузями і секторами народного господарства.

Розвиток концепції плану-прогнозу, що обґрунтовувалась з позицій неокласичної школи і базувалась, передовсім, на врахуванні попиту та пропозиції, маємо в низці першорядних наукових розробок.

Так, неоціненним внеском у розвиток світової економічної думки вважають розроблену радянськими економістами «теорію оптимального функціонування», що виникла як синтез двох шкіл вітчизняної економічної думки: математичної, яку репрезентував Є. Слуцький, та балансової, що бере свій початок від 20-х pp.

Праця Є. Слуцького «До теорії збалансованого бюджету споживання», що її вперше було опубліковано в італійському журналі ще 1915р., грунтувалася на новій (як на той час) теорії споживання і була прикладом моделювання однієї зі сторін відтворювального процесу.

Методи Слуцького згодом використав Л. Канторович для створення плану-балансу на засаді оптимізації використання ресурсів у суспільстві. Виявилось, що цей метод є універсальним і може бути застосований для розв'язування найрізноманітніших господарських завдань.

1926 року Центральне статистичне управління СРСР опублікувало перший у світі баланс народного господарства (за 1923/24 господарський рік). Керівник розробки П. Попов писав, що «за складання балансу ми натрапили на низку труднощів як методологічного, так і технічного характеру. За браком у світі подібних праць довелося у самому процесі роботи вирішувати методологічні питання і змагатися з технічними труднощами, зв'язаними з нестачею статистичного матеріалу».

Баланс народного господарства став поштовхом до цілої низки модельних досліджень. 1925 p. ленінградський студент В. Леонтьєв звів у одне ціле фрагменти таблиці міжгалузевих взаємозв'язків і побудував міжгалузевий баланс. Згодом, уже в Америці В. Леонтьєв розрахував на підставі своєї таблиці «витрати-випуск» технологічні коефіцієнти і замінив кожний рядок таблиці відповідним рівнянням. Модель міжгалузевих взаємозв'язків Леонтьєва було відзначено Нобелівською премією.

Вітчизняні економісти-математики першими дали функціональне визначення деяких економічних процесів, зокрема так званих функцій суспільної корисності (у зарубіжній літературі — виробничих функцій), першими запропонували метод експертних оцінок у плановій роботі.

Для побудови плану-прогнозу саме радянськими економістами вперше було використано метод урахування тенденцій минулого і екстраполяції їх на майбутнє. Цей метод базувався на теорії емпіричних закономірностей, теорії статистичних та динамічних коефіцієнтів В. Громана1, який запропонував обґрунтовувати план, виходячи з аналізу дореволюційних пропорцій між вартісними обсягами продукції промисловості та сільського господарства, оскільки вони відображають тенденції розвитку.

В. Базаров також пропонував орієнтуватися на показники розвитку економіки капіталістичних держав з поправкою на гірше господарювання за початкових умов