Бакунін вважав, що російський народ — «бунтар від природи». Революційність народу, а отже й неминучість соціальної революції, він зв'язував зі злиденним станом, в якому перебував народ, а також із його вірою в право на землю. Бакунін був непримиренним противником кріпацтва.

Реформа 1861 р. не задовольнила його, він називає її обманом, тому що вона не дала народу справжньої свободи і примусила сплачувати великі викупні платежі.

Виступив Бакунін і з критикою капіталізму. Він засуджує апологетику капіталізму в буржуазній літературі й підкреслює його зв'язок з попередніми експлуататорськими способами виробництва. Капіталізм Бакунін розглядає як нову форму експлуатації, яка змінює лише свою назву порівняно з попередніми формами — рабством і кріпосництвом. Критикуючи капіталізм, Бакунін головну увагу звертає на критику «буржуазних порядків», а не на характер економічних відносин.

Робітників він називав «чистими соціалістами» і вважав, що політична боротьба їм не тільки не потрібна, а й шкідлива, вона служить лише інтересам буржуазії. Робітникам вистачатиме боротьби на грунті «економічних інтересів». Проте Бакунін підкреслював непримиренність класових суперечностей капіталізму і приреченість буржуазії.

Бакунін і його послідовники виступали проти держави і пропагували ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеробських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи (аж до права на аморальність, паразитизм, лінощі тощо). Економічну основу майбутньої вільної асоціації бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам і всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям.

1876 p. виникла народницька організація «Земля і воля», програма якої була бакуністською. На перший план цією програмою висувалось аграрне питання, на відміну від Західної Европи, де головним вважалось питання фабричне.

«Ходіння в народ», в якому взяли участь і лавристи, і бакуністи, зазнало невдачі. Селяни не сприйняли народницьких ідей, їх хвилювали проблеми безземелля і високих податків. За цих умов стався розкол «Землі і волі» на «Народну волю» і «Чорний переділ». Чорнопередільці на чолі з Плехановим продовжили традиції «Землі і волі», а народовольці стали на шлях терору.

Петро Микитович Ткачов (1844—1885) і його прихильники вважали метою боротьби досягнення «народних ідеалів», тобто «селянського соціалізму». Вирішити цю проблему мали самі революціонери, поваливши царський уряд і захопивши владу. Росія, на думку Ткачова, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капіталу і буржуазії. Саме тому він виступив з теорією негайного захоплення політичної влад и «революційною меншістю» шляхом змови1.

Ткачов багато уваги приділяє дослідженню економічних проблем Росії. У статтях «Продуктивні сили Росії», «Статистичні нариси Росії» та інших Ткачов на великому статистичному матеріалі аналізує економічний стан країни, підкреслює, що їй притаманний низький рівень продуктивних сил у землеробстві, відсутність раціонального господарювання. Усе це, робить він висновок, є доказом неспроможності існуючої системи. Змінити ситуацію й поліпшити становище селянства Ткачов вважає можливим, перетворивши селянина із «землероба» на «землевласника». Отже, одна з його програмних вимог полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам.

Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступав з гострою критикою капіталізму і буржуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі». На відміну від Бакуніна, він не заперечував необхідності держави в майбутньому соціалістичному суспільстві.

Державу Ткачов розглядав як самостійну силу, не зв'язану з експлуататорськими класами. Він закликав до її негайного повалення заради того, щоб запобігти розвиткові капіталізму і урятувати общину. На цих позиціях стояла і створена 1879 p. партія «Народна воля». Народовольці вважали, що економічне й політичне рабство народу в Росії зумовлюється не економічним ладом, а волею держави. Революційний переворот, повалення держави народовольці сподівались здійснити силами «Виконавчого комітету». Проте всі їхні зусилля обмежилися вбивством царя Олександра II (1881 p.).

Після розгрому «Народної волі» у народництві стали переважати ліберальні тенденції.

Ліберальне народництво. З середини 80-х pp. у суспільному русі переважають ідеї ліберального народництва. Цьому сприяють розвиток капіталістичних відносин у країні і посилення диференціації селянства. Хоч ліберальні народники, як і революційні, виступали від імені всього селянства, проте вони були фактично виразниками інтересів сільської буржуазії. Ідеологами ліберального народництва були: В.П.Воронцов (1847—1918), М. Ф.Даніельсон (1844—1918), М.К.Михайловський (1842—1904), С.М.Кривенко (1847—1906), С. М. Южаков (1849—1910) та інші.

На відміну від революційних, ліберальні народники відмовились від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми так званих «малих діл». Свою економічну програму вони зв'язували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії, яка грунтувалась на вченні С.Сісмонді. Спираючись на теорію реалізації Сісмонді, народники ігнорували виробниче споживання, вартість сукупного продукту зводили до суми доходів. Відтак робився висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додаткової вартості без зовнішніх ринків, про постійну кризу надвиробництва. Це служило підставою для доведення безперспективності розвитку капіталізму в Росії.

Так, В. Воронцов писав, що Росія, яка пізно стала на шлях капіталістичного розвитку, не може розраховувати на вільні зовнішні ринки. Внутрішній ринок, зазначав він, теж скорочується, бо капіталісти нездатні «витратити всю додаткову вартість», а російський мужик «сильно охляв», отже, в Росії немає грунту для розвитку капіталізму.

Воронцов не міг не бачити явних ознак розвитку капіталізму в країні. Проте він усупереч фактам називав «усе це більше грою в капіталізм, ніж проявом його дійсних відносин». Змушений визнати розвиток капіталістичних відносин в окремих галузях промисловості (наприклад машинобудуванні), Воронцов