В Німеччині внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення, які поступалися лише американським.

Найголовніші фактори, які вивели Німеччину на перше місце в Європі і друге місце в світі:

- перемога у франко-прусській війні 1870-1871 рр., анексія Ельзасу і Лотарингії, контрибуція в розмірі 5 млрд. франків;

- об'єднання Німеччини навколо Прусії, консолідація німецької нації, ліквідація політичної роздробленості, митних бар'єрів, формування єдиної грошово-фінансової системи, прийняття загальнодержавної системи мір і ваги, що сприяло розвитку внутрішнього ринку країни;

- різке збільшення інвестицій у промисловість сприяли масовому виникненню нових заводів і фабрик.

Особливістю індустріалізації було спрямування розвитку важкої промисловості у русло мілітаризації, що в значній мірі зумовило її ріст.

Щорічно вводилося 1500-2000 км залізниць, що стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Успішно розвивалися нові галузі: хімічна, електрична, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини: промисловість домінувала в економічній системі країни. Країна стала індустріально-аграрною, частина населення в промисловості склала 50%. Темпи економічного зростання були найвищими в Європі. Сповільненими темпами розвивалася легка промисловість (відсутність сировинної бази, високі ціни, низька купівельна спроможність населення).

На відміну від США монополізація розвивалася на основі картелів та синдикатів (найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній, військовій галузях). Напередодні І світової війни тут було 600 монополістичних об'єднань.

Ця країна мала незначну кількість колоній, а це примушувало німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів.

Англія в останній третині ХІХ ст. почала знижувати темпи промислового виробництва. Причинами було:

- інтенсивний процес індустріалізації в США, Німеччині, Росії, Японії привело до виникнення нових центрів промислового виробництва;

- англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту, а німецькі і американські товари дешевші і кращі почали потрапляти на внутрішній ринок Англії;

- поступове фізичне і матеріальне старіння виробничої бази британської промисловості, що вимагало технічної модернізації і великих коштів;

- англійські підприємці і банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки.

Але разом з тим в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни:

- високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості (сталеплавильна, електротехнічна, хімічна);

- процес монополізації в країні проходив повільніше ніж в США та Німеччині, тут довгий час зберігалися дрібні та середні підприємства;

- банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні І світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів;

- надлишковий капітал Англія інвестувала у розвиток економік своїх колоній, які на початку ХХ ст. в 100 разів перевищували розміри метрополії. Політика Англії, незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості) щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню.

Франція впродовж ХІХ ст. займала друге місце в світі за рівнем промислового виробництва після Англії, а в кінці ХІХ ст. опинилася на четвертому місці. Причини:

- поразка у франко-прусській війні, вона віддала Ельзас і Лотарингію, сплатила 5 млрд. франків контрибуції;

- сировинна база Франції була недостатньою, вона імпортувала половину необхідного її вугілля, росла собівартість французьких металовиробів, падала їх конкурентоспроможність;

- фабрично-заводське обладнання було застарілим;

- французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. У 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінні папери - 104,4 млрд. франків;

- відсталою була структура французької економіки. Скорочувалася металургійна, вугільна промисловість, успішно розвивалася легка;

- гострі проблеми мали місце в сільському господарстві, що стримувало розвиток економіки: роздрібненість сільських господарств і низький їх технічний рівень. Непосильною для французького с/г виявилася конкуренція американського зерна.

Перед І світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.

В Японії перехід до індустріального суспільства відбувся пізніше, ніж в США і країнах Західної Європи. Японія була типовою аграрною країною з феодальним укладом господарювання. Політично країна була роздроблена, селяни становили 80% від загальної кількості населення. Країна перебувала у самоізоляції від зовнішнього світу. Зміни розпочалися з 1853 року, коли американська ескадра під командуванням комодора Перрі ввійшла в Токійську бухту і змусила Японію відкритися для торгівлі з США. Торгівля ця була економічно не вигідна для Японії, виникали невдоволення, що вилилися у "революцію Мейдзі" - державний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатковано процес перебудови:

- ліквідація феодальних володінь та привілеїв;

- аристократія отримала відшкодування готівкою і облігаціями, які були інвестовані у виробництво, в індустріалізацію;

- була проведена аграрна реформа, яка змінила систему землеволодіння, створила умови для розвитку промисловості;

Держава створювала свої власні підприємства – взірцеві фабрики та корабельні, передавали їх згодом у приватні руки за низькими цінами.

Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної робочої сили, приватна власність і приватне підприємництво були захищенні від свавілля старої аристократії, уряд всіляко сприяв розвитку системи освіти.

Важливу роль в індустріалізації відіграв іноземний капітал, але в цілому японці покладалися на власні заощадження.

Аграрна реформа в 70 роки ХІХ ст. ліквідувала феодальні права самураїв на землю (вони в соціальній структурі становили 7%, займаючи панівне становище), закріпила земельні наділи за селянами.

В країні почався промисловий переворот і індустріалізація одночасно, особливість яких в тому,