Напередодні І світової війни Японія залишалася агарно-індустріальною, 60% населення проживало на селі.

4. У першій половині ХІХ ст. формою усталених зв’язків між національними ринками сформувався світовий ринок, як підсистема господарств, пов’язана обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний і фінансовий ринки, масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Масовою була еміграція українських селян до Америки: Канади і США, в менших розмірах до Бразилії та Аргентини. Крім того місцеве селянство виїжджало на сезонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії. Масштаби еміграції особливо зросли на початку ХХ ст. якщо в 1890-1900 рр. з Галичини емігрувало 78 тис. чол., то за перше десятиріччя ХХ ст. виїхало 224 тис. чол. Підраховано, що з 1890 по 1913 роки число емігрантів дорівнювало майже третини всього приросту населення за цей період. З 1816 по 1859 рік з Європи до США емігрувало 5 млн. чол., в другій половині ХІХ ст. 18 млн. чол. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв’язків. Основними чинниками цього процесу були:

- розвиток великої машинної індустрії;

- утворення колоніальної системи;

- міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Коротко охарактеризуємо ці чинники. Визначилися в промисловому виробництві галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Щодо колоніальних володінь, то у 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн. кв. км з населенням 560 млн. осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія та Франція.

Протягом ХХ ст. переважаючою формою міжнародного поділу праці була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія спеціалізувалася на виробництві та продажу машин, устаткування, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості.

Німеччина – на виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картону, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості.

Франція - текстильних машин, шовкових і суконних тканин.

Бельгія – зброї та інструментів.

Колоніальні країни – бавовни, кави, прянощів, цукру, натурального каучуку.

З другої половини ХІХ ст. набула розвитку внутрішньогалузева спеціалізація. У металургійному виробництві експортерами чорних металів були Англія, Бельгія, Люксембург, кольорових – Австро-Угорщина, Франція.

До міжнародної торгівлі були залученні всі незалежні та колоніальні країни. Їх характерні ознаки:

- імпорт сировини з колоній, так як всі країни, крім США її потребували;

- зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін;

- укладання країнами торгових договорів, інвестиційних угод.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років все більшого значення набував експорт капіталу в колонії та залежні країни. Найбільшими експортерами були Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.

5. На початку ХХ ст. співвідношення сил між великими державами зайшло в гостру суперечність з тим поділом світу, який склався в кінці ХІХ ст. Одна з найбільш розвинених держав Європи – Німеччина виявилася обділеною колоніями. На порядок дня стало питання про перерозподіл зон впливу насамперед ринків збуту, джерел сировини, сфер вкладення капіталу, початок якому поклала перша світова війна (1914-1918рр.)