План Маршалла здійснювався з квітня 1948 року по грудень 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. США за цим планом видали 17 млрд. доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом “про взаємну безпеку”, прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 року, який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги. Вже на початку 50-х років в країнах Західної Європи було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

В післявоєнний період господарський розвиток країн Західної Європи суттєво відрізнявся. Англія і Франція постраждали менше ніж Німеччина і Японія, які виявилися повністю залежними від країн – переможниць. Вони втратили свої колонії, виплачували величезні репарації.

Німеччина. Швидкій відбудові в значній мірі зобов’язана грошово-ціновій реформі німецького уряду, яка зупинила інфляцію, сприяла ліквідації “чорного ринку”. 30 вересня 1949 р. було завершено процес утворення ФРН. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 році, а в 1956 році подвоївся. Середньомісячний приріст промислової продукції склав за 1950 – 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% в Англії. Цьому сприяло:

- вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни;

- репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими;

- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії;

- особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку);

- був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної;

- надання 3,9 млрд. доларів США “стартової допомоги” згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;

- заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);

- великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку;

- можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат.

Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих.

Визнаним архітектором німецького “економічного дива” був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів – неолібералів створив теорію “соціального ринкового господарства”, в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання:

- держава повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін;

- забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників;

- для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики;

- втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави недопустима.

Ца теорія стала основою економічної політики західнонімецького уряду в наступні десятиліття.

Японія. Економічне диво в цій країні розпочалося в 1948 році, а до початку 1953 року вона досягла довоєнного економічного рівня. Протягом 1952 – 1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. До 70 років Японія утвердилася, як могутня промислова держава.

Що ж цьому сприяло?

- американською окупаційною владою було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію;

- було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни;

- проведено американськими фінансовими радниками реформу податкової системи, були зменшені податки на підприємницьку діяльність;

- встановлювався твердий обмінний курс ієни;

- в 1946 – 1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння, держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% всіх с/г угідь;

- американська допомога, стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, оновленню обладнання, створенню нових виробництв;

- в березні 1952 року набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва, згідно з яким підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування;

- японці використовували зарубіжні досягнення, закуповуючи патенти і ліцензії на наукові відкриття, передові технології і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, отримували величезні прибутки. У другій половині 50-х років масовим стало виробництво нейлону, транзисторних приймачів, у 60-70-х роках – аудіо стереосистем, відеокамер, відеомагнітофонів, у 80-х роках – комп’ютеризованих робіт, мікросхем на кремнієвих кристалах (чіпи);

- головним чинником зростання є наполеглива праця більше, ніж 120 мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, високий патріотизм;

- ефективною виявилась в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізм), за якою плата щорічно зростає і залежить від віку і стажу.

Японія імпортує сировину з держав, що розвиваються, за низькими цінами, а готову продукцію вивозить до США, Канади, Австралії, країн Європи.

3. Після другої світової війни світове господарство складалося з:

- економічно розвинених країн;

- держав соціалістичного табору;

- країн, що розвиваються, утворених після розпаду колоніальної системи.

Основними чинниками розвитку світового господарства були:

- розвиток науково-технічного прогресу;

- поглиблення всесвітнього поділу праці;

- інтернаціоналізація виробництва;

- сформувалась світова інфраструктура – комплекс галузей, які обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій);

- розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.

Економічно розвинені країни. До них належали США, Японія, країни Західної Європи, які склали три фінансово-промислові панівні центри. В ІІ половині ХХ ст. в них був здійснений поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Характерні особливості економічного розвитку:

- зростання у виробництві ролі НТП;

- запровадження механізації і