Для виходу з кризової ситуації уряд США вживав невідкладних заходів. Зокрема, 8 млрд. Дол.. виділялося для капітального будівництва. № млрд. дол. Вклали у власні підприємства промисловці і залізничні монополії. Була створена національна кредитна корпорація. Однак усі державні регулюючі заходи не привели до помітної стабілізації соціально-економічного становища в країні. “Велика депресія” негативно позначилася на життєвому рівні населення. У 1931-1932 рр. Загальне невдоволення народу вилилося у “голодні походи” на Вашингтон. Роки кризи були найважчим періодом американської історії. З іншого боку, вони значно вплинули на урядову політику і поведінку правлячих кіл, а отже, і на зміну політичного становища у світі.

З 1932 р. президентом було обрано Франкліна Делано Рузвельта (1882-1945), який всупереч традиціям, обирався аж чотири рази підряд. Він домігся прийняття Конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на оздоровлення промисловості, сільського господарства, торгівлі, кредитно-грошової системи. Всі ці заходи отримали назву “нового курсу”, мета якого полягала у здійсненні державного регулювання економіки. Була створена Національна адміністрація відбудови промисловості, яка здійснила примусове картелювання на основі “кодексів чесної конкуренції”.

Ф.Рузвельт створив Адміністрацію громадських робіт, котра займалася тимчасовим працевлаштуванням людей. Щоб подолати сільськогосподарську кризу, було ухвалено закон про допомогу фермерам, а також засновано Адміністрацію для регулювання сільського господарства.

Адміністрація Ф.Рузвельта збільшила заробітну плату, надала право на оплачувані відпустки й підвищила плату за понаднормові роботи. Конгрес США 1935 р. схвалив закон про соціальне страхування. Відповідно до цього закону робітникам встановлювалися пенсії по досягненні 65 років. Грошове забезпечення гарантувалося також безробітним, інвалідам, сиротам та вдовам.

Уряд Ф.Рузвельта проводив гнучку і реалістичну зовнішню політику. Одним із зовнішньополітичних актів нового президента, який викликав суперечливу реакцію американського суспільства та міжнародної громадськості, було встановлення дипломатичних і торгових відносин з СРСР. У 1933 р. США визнали Радянський Союз і обмінялися з ним послами, а в 1935 і 1937 рр. Між цими державами були укладені двосторонні торговельні угоди.

США зміцнювали свої позиції в Латинській Америці. Ідеї панамериканізму сприяли успішному подоланню конкуренції з Англією, Німеччиною та Японією в цьому регіоні.

Напередодні другої світової війни загострилися відносини США з Німеччиною та Японією. Уряд США розгорнув активну підготовку до можливої війни, збільшивши виробництво озброєнь та кількість військових баз на островах Тихого океану. В 1938 р. військове міністерство США розробило “план промислової мобілізації” на випадок війни. На початку 1939 р. були проведені заходи, спрямовані на посилення армії та військово-морського флоту і створення потужних військово-повітряних сил.

Водночас в американському суспільстві наростали антивоєнні настрої. Влітку 1937 р., коли Японія розпочала масований наступ на Китай, американці організували рух солідарності з китайським народом. Під рухом миролюбних сил уряд Ф.Рузвельта у липні 1939 р. розірвав з Японією тор вий договір.

У листопаді 1939 р. Конгрес США скасував закон 1935 р. про нейтралітет, дозволивши продаж американської зброї жертвам агресії.

Проте у США були впливові сили, які протистояли курсу Ф.Рузвельта на союз з антифашистськими державами. На таких позиціях стояли, зокрема. Ізоляціоністи. Частина з них виражала інтереси фермерських штатів, що орієнтувалися на внутрішній ринок. Інші були пов’язані з великими монополіями, інтереси яких перепліталися з інтересами німецьких та японських трестів. Політика ізоляціонізму не сприяла організації колективної відсічі фашистським державам, створенню гарантій миру й безпек4и у світі.

Однак американському президентові вдалося збалансувати інтереси різних сил і значно посилити вплив США на розвиток міжнародних подій. Невдовзі були закладені принципи нової американської зовнішньої політики, які успішно реалізував Ф. Рузвельт.

2.Після закінчення першої світової війни Німеччина – головний конкурент Англії – була розгромлена. Територія Британської імперії збільшилась за рахунок колоніальних володінь на 2,6 млн. кв. км, а населення – майже на 13 млн. чол. Економічні втрати Великобританії під час війни були меншими, ніж у інших європейських держав.

Однак перемога у війні далася значною напругою сил. В ній загинуло 875 тис. чол., понад 2 млн. були поранені. 70 відсотків англійського торгового флоту було знищено. До того ж Англія в період війни користувалася американською фінансовою допомогою, внаслідок чого вона перетворилася із кредитора на боржника.

В країні знизився обсяг промислового виробництва, конкурентоспроможність англійських товарів на світовому рику знизилася, біль ніж у 1 рази скоротився зовнішньоторговий оборот Великобританії.

Усі ці труднощі випали на долю коаліційного уряду Великобританії (до нього увійшли консерватори, ліберали, лейбористи), який очолював лідер ліберальної партії Д.Ллойд-Джордж. Наприкінці 1917 р. він виступив з ідеєю проведення економічної і політичної реконструкції країни. На початку 1918 р. уряд Д. Ллойд-Джорджа здійснив виборчу реформу, яка надавала право голосу чоловіка з 21 року, а жінкам у 30 років. Було запроваджено обов’язкове навчання дітей до 14 років, встановлено Персії колишнім солдатам, розпочалася демобілізація армії.

Очоливши виборчу компанію, Д.Ллойд-Джордж закликав гідно зустріти героїв війни та “забезпечити їм світле майбутнє”. Англійський прем’єр-міністр вимагав, щоб Німеччина заплатила контрибуцію в сумі 240 млн. золотих марок. Популярним стало гасло