Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

4. Нове співвідношення суспільно-політичних сил.

Створена у перші години повстання Рада Фронту національного порятунку, основу якої склали І. Ілієску, обраний головою Ради ФНС, П. Роман, С. Брукан, Д. Бойкан, оголосила про розпуск усіх державних структур, у тому числі і компартії. Главою уряду було призначено Петру Романа, створено виконавче бюро, РФНС, місцеві ради Фронту і органи самоуправління у повітах, муніципіях, містах і комунах. З 29 травня 1990 р. декретом РФНС Соціалістична Республіка Румунія зветься просто Румунією.

У перші місяці 1990 р. на політичній арені країни з'явилося близько 70 партій. Було відновлено так звані історичні партії — НЦП та НЛП. Заявили про себе Соціал Демократична партія, Угорський демократичний союз, Екологічна партія.

1991 р. парламент ухвалив конституцію Румунії, однак до стабільності було ще далеко. На виборах у вербені 1992 р. перемогу здобув Демократичний фронт національного порятунку — політичний блок лівих сил, незабаром перейменований на Соціал-демократичну партію. Президентом країни знову було обрано І. Ілієску, а прем'єр-міністром став Н. Векерою.У 1992-1996 рр. політична боротьба загострилася. Правлячому блокові лівих партій протистояла права опозиція, об'єднана у Демократичну конвенцію Румунії (ДКР).

Президент і уряд активно взялися до справ, але економічні проблеми вимагали рішучих кроків. Виконавча влада не зуміла справитись із труднощами. Результати діяльності уряду в 1997 р. виявилися невтішними. Демократична партія заявила про вихід з коаліційного уряду, чим спровокувала політичну кризу. В квітні 1998 голова праволіберального уряду Віктор Чорба пішов у відставку. Президент призначив нового прем'єр-міністра — Раду Василє, який до цього був сенатором від цараністської партії.

5. Зовнішня політика.

У 1992 році у Брюсселі для країн Східної Європи було спеціально розроблено угоди про їхнє асоційоване членство в ЄЕС, розраховані на 10 років. Як наслідок між Румунією та ЄЕС підписано 11 документів, головним з яких є Угода про вільну торгівлю.

Основними інвесторами до економіки Румунії, незважаючи на нестабільне становище у 1990-1996 рр.) були Італія, Франція, Велика Британія і США. Всесвітній банк реконструкції та розвитку надав Румунії досить великі кредити

У двосторонніх відносинах з країнами Заходу найбільш 1 тісні зв'язки у Румунії встановилися з Італією та Францією. Формуються сталі довірчі стосунки з Росією та Україною.

6. Українське населення в Румунії.

Українці мешкають у Румунії в різних регіонах: Південній Буковині, Добруджі, Марамоші, Банаті. їхнє соціально-економічне й національне становище порівняно з українською діаспорою Східної Європи протягом багатьох років залишалося найбільш складним.

Більшість українців — жителі сільської місцевості. Комуністичне керівництво Румунії цілеспрямовано провадило політику створення єдиної румунської соціалістичної нації, насильницьки. До 1947 р. бухарестський уряд взагалі відмовлявся визнавати за українцями право на національне існування. Ситуація дещо покращилась у 1948-1963 рр., коли було дозволено відкрити 120 сільських україномовних шкіл. У Бухарестському університеті почало функціонувати відділення української мови і літератури. З наступом реакції у 60-80-ті роки уряд ліквідував більшість досягнень попереднього періоду.

Груднева революція 1989 р. принесла українцям можливість вирішувати свої соціально-економічні, культурні й духовні проблеми, відразу ж після повалення режиму Чаушеску було створено громадську організацію — Союз українців Румунії (СУР), яка представляла інтереси всього українства країни. Влітку І991 р- СУР прийнято у члени Всесвітнього конгресу вільних українців. Відкрились українські школи, українці з великими труднощами почали будувати храм — собор святого Володимира. З 1990 р. виходить літературний щомісячник "Наш голос", видається газета "Вільне слово". Проте за період 1990-1993 рр. у Румунії видано тільки три книги українською мовою.

Значною подією у відродженні самосвідомості українського населення Румунії стала національна конференція СУР, яка відбувалася в липні 1992 р. у м. Сегет.

7. Україно-румунські відносини.

Україно-румунські відносини розвиваються непросто. 3 одного боку, між суверенними державами встановлено дипломатичні відносини, відбувається обмін державними візитами. останнім часом ведуться переговори про підписання великомасштабного договору, де територіальні питання знайдуть своє вирішення. Торговельно-економічні відносини розвиваються досить динамічно.

Великі надії покладають на міжурядову Консультативну раду перше засідання якої відбулося у Києві 14 березня 1996 р. Сторони підкреслили реальні перспективи розширення взаємовигідних зв'язків, і включаючи перспективи створення спільних підприємств, насамперед у металургії, деревообробній промисловості, машинобудуванні, енергетиці, транспорті й туризмі.

Останнім часом створюються серйозні передумови для підписання базового політичного договору між Румунією та Україною.

ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ

1. Комуністи при владі у Югославії. Й. Броз Тіто

Югославія капітулювала. Нацисти розчленували територію країни на частини -"незалежні" Сербію і Хорватію. Основним знаряддям нацистського режиму стала так звана “незалежна держава Хорватія” Усташський терор та німецька окупація викликали активізацію руху чотників (чота — загін) під проводом Д. Михайловича. Чотники орієнтувалися на емігрантський уряд у Лондоні і ставили на меті звільнення країни.

Масштабну визвольну війну проти окупантів розгорнула Комуністична партія Югославії (КПЮ).

На звільненій території влада переходила до рук народно-визврльних комітетів 25-26 листопада 1942 р. у м. Біхач (Боснія) відбутись установчі збори ва участю Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ). Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

У вересні 1944 р. на