Друге питання.

Розповідь вчителя.

У 1940—60-і роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські права різних верств населення, зокрема американських негрів проти расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища негритянського населення. У роки Другої світової війни зріс попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів, залишило Південь країни, де вони піддавались жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включились в політичну боротьбу, їх голоси стали серйозною підтримкою для демократичної партії, і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. У1948 р. було заборонено дискримінацію негрів при наймі на державну службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

У 50-і роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став Мартін Лютер Кінг (1929—1968), баптистський пастор. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. У 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі, яка проводила сегрегацію пасажирів. У 1956 р. Верховний суд визнав таку сегрегацію анти-конституційною. Ще раніше Верховний суд визнав незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на значний опір білих на Півдні США. У 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.

У 60-і роки рух за громадянські права збігся з початком масового руху соціального протесту. Тоді школу закінчило чисельне покоління американців, яке народилося після війни. Це було перше покоління, яке виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя, їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл. Боротьба за реформу університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни: «За що повинні помирати солдати у В'єтнамі і гинути в'єтнамські діти? Чому посилюється тиск на університети з боку воєнних відомств і урядових чиновників?» В'єтнамська війна була першою, що транслювалась по телебаченню. Кожен день американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, приречена на участь у в'єтнамській бійні в ролі «гарматного м'яса», стала найбільшим противником цієї війни. Молоде покоління, що розчарувалося у старих ідеалах, стало шукати собі нових, їх вчителями стали Мао Цзедун, Герберт Маркузе, Че Гавара. Не можна сказати, що погляди молоді мали чітке формулювання. Скоріше це була гримуча суміш з ідей комунізму, анархізму, екзистенціалізму тощо. Молодь не дуже переймалася теоретичними роздумами, вона взяла на озброєння гасло Мао «Бунт — справа вірна!». Початок молодіжних виступів (т.зв. академічного руху) припав на 1964 р. Події спалахнули в університеті Берклі у Каліфорнії. Для придушення виступу студентів довелось застосовувати війська. Але на цьому виступи молоді не припинилися. Новим каталізатором стала війна у В'єтнамі. Збирались багатотисячні демонстрації. Молодь в знак протесту спалювала прапори США, ухилялась від призову на воєнну службу, вимагала звільнити університети від опіки військових тощо. Поряд з молодіжним рухом активізувалися всілякі ультраправі, ультраліві екстримістські організації, організована злочинність. У 60-і роки сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-політичного резонансу. У 1968 р. було вбито брата Д.Кеннеді — Робер-та, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було застрелено Мартіна Лютера Юнга, який 1964 р. одержав Нобелівську премію миру. Його смерть викликала масові расові хвилювання («Чорні бунти» 1964—1969 рр.), для придушення яких використовувалась армія.

У 70-і роки масові рухи пішли на спад. Причиною цього була не політика республіканців, що перемогли на виборах 1968 р., а економічна криза 70-х років, яка змінила пріоритетність проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка надала право голосу молоді з 18 років.

Завдання на закріплення:

1. Визначіть основні причини масових соціальних рухів у США у 50—60-І роки.

2.Вкажіть складові масових рухів у США у 60-І роки.

3. З'ясуйте наслідки І результати масових рухів

Відповідь можна оформити і у вигляді структурно-логічної схеми: причини — складові — основні події — результати, наслідки.

Третє питання.

Розповідь вчителя.

На президентських виборах 1968 р. перемогли республіканці. Президентом став Річард Ніксон (1913—1994).

Вже в перші роки правління республіканців США були вражені економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва (1969— 1970 рр.) було те, що скорочення виробництва і збільшення безробіття супроводжувались підвищенням цін. Це явище отримало назву стагфляція (від поєднання слів стагнація та інфляція). Наприкінці 60-х років почались енергетичні труднощі, що вилились в 1973 р. в енергетичну кризу, яка поглибила попередню (перевиробництва). Це відразу призвело до нового падіння виробництва, зростання безробіття, значного підвищення цін. Все це змусило республіканців відмовитись від політики неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного ви користання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р. Р.Ніксон навіть заявив журналістам: «Я тепер кейнсіанець».

Економічна криза — раптове падіння, скорочення виробництва, що супроводжується розоренням значної частини підприємств, зростанням безробіття, падінням заробітної плати і курсу акцій.

Для подолання економічних труднощів було розроблено програму заходів, які дістали назву «нова економічна політика». Наслідком проведення