СА - штурмові загони, напіввійськові з’єднання нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи з супротивниками нацистського режиму і насамперед комуністами. У 1931 році СА налічували приблизно 100 тис. чоловік, у 1932 - 400 тис., а на початку 1934 - приблизно 3 млн. чоловік. Після приходу Гітлера до влади штурмові загони СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки.

СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. Перший час СД була як допоміжна поліція, яка підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась Гіммлеру. Як і Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрішньої безпеки "Третього рейху", СД тим часом була самостійною службою. Органи СД займались дослідженням і підготовкою експертиз і матеріалів загального характеру - плани опозиційних партій та течій, сфери їх впливу, системи зв'язків і контактів, вплив окремих нелегальних організацій і таке інше. У розпорядженні СД опинилась розгалужена інформаційна мережа в середині країни та за кордоном, досьє та особові справи на супротивників нацистського режиму.

Гестапо - тайна державна поліція "Третього рейху", призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 квітня 1933 року Геринг опублікував спеціальний декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто йому. Були видані спеціальні інструкції, в яких наказувалось всім чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців, повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилась практика донесення серед робітників та службовців. 10 лютого 1936 року Геринг, як прем'єр-міністр Прусії, підписав текст наказу, який назвали потім основним законом Гестапо. Він проголошував, що Гестапо доручається розслідування діяльності усіх ворожих державі сил на всій території; в ньому також говорилося, що накази та справи Гестапо не можуть підлягати розгляду адміністративними судами. В червні 1936 року імперським керівником Гестапо був призначений Гіммлер. Декретом від 17 червня 1936 року гестапо був наданий законний статус. Після створення РСХА Гестапо ввійшло до нього в якості 4 управління. З цього моменту і до кінця "Третього рейху" гестапо очолював Мюллер. Його центральна служба складалась з 1500 співробітників. Внутрішня структура Гестапо налічувала п'ять відділів:

А - боротьба з супротивниками нацизму, здійснював заходи проти саботажу та заходи загальної безпеки;

В - нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;

С - картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування;

D - справи окупованих територій;

Е - контррозвідка, боротьба зі шпигунством.

Після реорганізації у 1943 році Гестапо як 4 управління РСХА отримало назву "Виявлення та боротьба з супротивником". Сфера діяльності залишилась без змін, був створений відділ F, що складався з двох секторів: прикордонної поліції та бюро паспортів. У боротьбі з супротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним роком зростала кількість розстріляних заложників. По всій Німеччині та на окупованих нею територіях створювалась широка агентурна мережа з осіб, котрих вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічного тиску, різних форм шантажу та загроз. Після розгрому "Третього рейху" Гестапо у 1945 році було визнано поза законом.

Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі у 1946 році визнав всі каральні органи фашистської Німеччини злочинними організаціями. Більшість з їх головних організаторів та керівників були засудженні до смертної кари та різних строків ув'язнення за злочини перед людством.

Висновки

Майже без переходу, немов одна мить змінила іншу, зі смертю Гітлера і капітуляцією зник і націонал-соціалізм, ніби він був лише рухом, станом оп'яніння та катастрофою, який він же й породив. Ще раз з'ясувалось, наскільки націонал-соціалізм - та і фашизм взагалі - по своїй суті залежав від переважаючої сили, амбіційності, тріумфу, і яким непідготованим він був, по суті, на момент поразки. Недарма ж вказувалось на те, що Німеччина була єдиною країною, що не породила ніякого руху Опору. Ця відсутність не в останню чергу наглядно простежується в поведінці провідних діючих осіб і функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу продемонстрував явні спроби ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалось, а злочинні діяння зменшити чи оспорити, щоб в кінцевому результаті все - насильство, війна, геноцид - набуло характеру якогось страшного і прикрого непорозуміння. Все це допомагало створенню враження, нібито націонал-соціалізм зовсім не був явищем, що охоплювало цілу епоху, а був породженням жаги влади у одної конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості та зневаги у одного неспокійного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б націонал-соціалізм мав глибші корені в свій час і був одним з неодмінних рухів його, то воєнна поразка на змогла б усунути і так круто витіснити його в забуття. Але ж він всього лиш за якісь-то дванадцять років надав світові новий вигляд, і вочевидь, що такі потужні процеси не можуть бути достатнім образом пояснені капризом одиночки, котрий дорвався до влади. В такому вигляді ще раз постає роль та значення Гітлера по відношенню до оточуючих його сил: існував гігантський, невпорядкований потенціал агресивності, страху, самовіддачі та егоїзму, що лежав у спокої і