нетерпимістю вирізнявся ІІ секретар Воєводського комітету Кракова А.Старевич. Він вимагав сильної влади, аби “обмежити зухвалість реакції”, вимагав заборонити всю “реакційну” пресу й очистити університети, які стали осередками реакції [7, 320]. Двадцятивосьмирічний Старевич працював під керівництвом В.Завадського, курував пропаганду й сільськогосподарську реформу в Краківському воєводському комітеті ППР. В.Завадський, перебуваючи в опозиції до ЦК й В.Гомулки, здійснював чималий вплив на радикальні ліві елементи. Радикалізм, репрезентований на з’їзді А.Старевичем, не був ізольованою тенденцією групки опозиціонерів, а широким політичним рухом, який, власне, і заявив про себе на липневому (1948 р.) пленумі ЦК ППР. Овації під час виступу А.Старевича вказували на популярність ідей “зміцнення диктатури пролетаріату”, і тільки авторитет В.Гомулки, який особисто контролював службу безпеки й міліцію, жорстка ієрархія в партії, відсутність вказівок із Москви не виявили в повній мірі протиріччя в ППР. Гостру дискусію назвали невеликим непорозумінням. “Багато товаришів не зрозуміли тов. Вєслава (псевдонім Гомулки), в його промові йшлося про боротьбу з реакцією шляхом морального тиску. Дискусія однак не виявила такого розуміння,” – свідчив К.Олейнічак з Познаня [7, 326].
Слово-відповідь Генерального секретаря видрукувала газета “Gіos Ludu” в числі 329. Текст суттєво відрізнявся від стенограми з’їзду, тому хибно формувалася й суспільна думка. Хоча, як засвідчують Р.Бучек, В.Побуг-Мaліновський та ін., велику популярність серед поляків мав С.Миколайчик, який прибув до Варшави в 1945 р.
Позиції В.Гомулки на І з’їзді партії залишалися непохитними. Критику в свою адресу він сприйняв лише як “нерозуміння товаришів реальної суспільно-політичної ситуації”. Цікаво, що доповідача і його опонентів насторожувала непопулярність комуністичного руху серед народу. Адже хто, як не вони, знав, що, наприклад, Стронніцтво людове (ЛС) створили самі комуністи. А Старевич у полеміці згадав якусь тарновську організацію, де 20 000 тис. осіб належали до ПСЛ і лише один – до СЛ. “Де він знайшов того одного, напевно зі свічкою шукав”, – відповів Гомулка. Такі аргументи, як він вважав, могли бути підставою для формування сильної робітничо-селянської партії, а не сильного уряду [7, 333].
Заслуговує на увагу і той факт, що всі опоненти зберегли за собою партійні посади. Не відбулося жодного зміщення. А.Старевича відкликали з Кракова, призначили заступником начальника одного з відділів ЦК, а в листопаді 1941 р. – І секретарем Воєводського комітету у Вроцлаві [7, 440-441]. Важко уявити, що це відбувалося без згоди Гомулки. Швидше, його позиція в партії була настільки сильною, що він не “боявся інакомислячих”, покладався на авторитет і силові інстанції, які контролював особисто. Не останню роль зіграло “мовчання” Й.Сталіна. Генсек не підтримував “колегу”, він вичікував слушного моменту. Руками Гомулки витворив Польщу “серпа і молота” із жахливими наслідками для її народу. К.Керстен назвала цей процес “відтинанням правого крила в політичній системі”, маючи на увазі те, що до правого “ворожого” табору належали всі, хто ставав в опозицію до лівого фанатизму. В 1945 р. це було Польське стронніцтво людове на чолі з С.Миколайчиком, а в 1948 р. – “право-націоналістичний ухил” у ППР на чолі з В.Гомулкою.
Важливо вияснити також, якою мірою концепції, презентовані в основній доповіді – польської дороги до соціалізму, багатопартійності політичної системи – належали В.Гомулці? За традицією доповідь секретаря ЦК проходила апробацію Політбюро. Тому положення доповіді дискутувалися і коригувалися. Як зазначає А.Верблян, у розмові з ним Гомулка згадував, що реферат редагував Берман. Коли ж позиції лідерів приходили в суперечність, Гомулка наполягав на своєму варіанті [7, 335].
Авторство Гомулки підтверджується ще й тим, що питання специфіки польської дороги до соціалізму, моделі багатопартійної системи в Польщі, міри адміністративних впливів у боротьбі з реакцією Гомулка піднімав ще навесні 1944 р. у розмові з регіональними керівниками ППР. Майже рік питання не дискутувалися. Далі вони прозвучали на травневому (1945 р.) пленумі ЦК й остаточно на І з’їзді.
У термінології лівих партій часто трапляється слово “сектантство”. Пізніше цей термін перейшов у словниковий запас радянських учених. Використовував його Гомулка у доповіді на з’їзді і розумів дві “течії” в ППР. Першій властивий радикалізм у методах політичної боротьби через страх наступу “реакції”, іншій – політичний максималізм, туга за “справжньою” революцією і “справжньою” диктатурою пролетаріату. Поза цим слово “сектантство” в термінології робітничого руху можна розуміти як відірваність від народних мас. “Відірваність” полягала не в площині теоретичних розважань, а в реальних політичних репресіях, від яких потерпало польське суспільство після наступу радянської армії.
Майже 40 років в архівах управління служби безпеки пролежали рапорти, мельдунки розвідки організації “Свобода і Незалежність”. (“Wolnoњж і Niezawisіoњж”) люблінського округу. В одному з них, датованого 20.08. – 20.09.45р., читаємо: “На останньому воєводському зібранні відділку ППР тов. Здунек (передвоєнний комуніст) цілком заперечував можливість діяльності політичних партій, говорячи: “Нам належить так зорганізувати роботу і так підібрати кадри для різного роду завдань – байдуже до якої партії вони належать – аби вони думали так, як ми того хочемо. Уся Польща повинна стати одним відділком ППР. Ми не можемо погодитися на утворення політичних партій чи організацій, якщо не матимемо певності, що це і є ми самі!” [4, 28].
“Вияви терору: як повідомляє “Юра” із Безпеки, за місяць в Любліні заарештовано 238 осіб. Інші, кого звільнили за амністією розпорядженням тов. Врублевського, куратора боротьби з АК, заарештовано вдруге (...)
Управління безпеки спільно з відділом ППР організовує трійки для боротьби з АК і НЗС. Залучено 250 осіб (...)
Надуживання