Рапорт від 20.09. – 20.10.45 р. повідомляє: “Нещодавно прибуло 40 працівників НКВС, яких розмістили в 15-ти квартирах. На вокзалі чекають розквартирування 60 солдатів зі Служби безпеки (...)

В селі Павлув, Холмського повіту заарештовано біля 40-ка осіб” [4, 31].

Рапорт за серпень 1946 р. “Органи безпеки отримали указ від 1.10 ліквідувати рух опору з застосуванням нових методів. Наказано контролювати усі явні і таємні суспільні рухи (...). УБ з Пулав оточили село Дронжкув і розстріляли людей, що працювали на полях, в тому числі дітей (...).

Пацифікацією охоплені терени повітів Гарволін, Лукув, Любартув, Пулави. Заарештовано десятки людей, переважно безпідставно. УБ проводить пацифікацію в околицях Соболєва, Ласкажева, Клочева, Троянова, Дембліна, підкреслюючи, що вогнем і мечем навчить противників правопорядку” ... [4, 90-91].

Як стає очевидно з донесень, реальні політичні симпатії були на боці Польського стронніцтва людового (майже 90% населення) [4, 101]. Польська робітнича партія – не чисельна, але рухлива і добре зорганізована. Владні структури здійснювали тиск на потенційних членів шляхом підкупу й упривілювання. За будь-яку ціну ППР форсувала утворення відділків. Серед членів партії в основному було два типи людей: перейняті комуністичною ідеологією – нечисельні і морально нестійкі елементи – кар’єристи. Польська соціалістична партія форсувала членство у своїх рядах, але була малоактивною. Стронніцтво людове репрезентувало мертвий орган, членство у якому не зафіксовано. Навіть лідери заявляли про приналежність через страх перед звільненням з посад. Стронніцтво демократичне (СД) – партія службовців та інтелігенції – мало заявляло про себе. Записувалися до СД задля “святого спокою”, аби якнайменше компрометувати себе приналежністю до лівих.

Такий розподіл політичних сил був добре відомий В.Гомулці. Передбачав він тенденції поділу ПСЛ на фракції – ліву, чисто селянську, і праву – поміркованої інтелігенції. Розумів небезпеку підпілля, що живилося антиросійськими настроями. Звідси – пацифікація і терор, про які не оголошували офіційно, але які були основним засобом боротьби з “інакомислієм”, і перспективна тактика, скерована на дестабілізацію в ПСЛ і ППС, чисельне збільшення рядів ППР і навернення громадської думки на підтримку заходів “народної влади”. Як наслідок, у польському суспільстві з’явився цілий прошарок людей, котрому комуністи забезпечили соціальний ріст через партійні структури і який створив основу комуністичної влади на території Польщі. Опоненти В.Гомулки на першому з’їзді ППР тактичну лінію Генерального секретаря розуміти не хотіли.

Література

Archiwum Ruchu Robotniczego. – Warszawa, 1982. – T. VII. – 467 s.

Gіos Ludu. – 1945. – № 329. – 10 lutego.

Nazariewicz R. Razem na tajnym froncie. – Polsko-radzieckie wprуіdziaіanie wywiadowcze w latach II wojny њwiatowej. – Warszawa, 1983.

Paj№k H. Zbrodnie UB–NKWD. – Lublin, 1991. – 260 s.

Ptasiсski J. Pierwszy z trzech zwrotуw czyli rzecz o Wіadysіawie Gomuіce. – Warszawa, 1984. – 360 s.

Werblan A. Kulisy procesu Rameowskiego i innych // Polityka. – 1989. – № 25.