відносин бони вважали розумними. З погляду просвітителів розумним проголошується відповідність між індивідуальною і суспільною природою. Таким чином, природний егоїзм замінюється «розумним егоїзмом». Отже, Їх погляди постійно коливаються між індивідуальним і суспільним. Тут міститься суперечливість просвітительської концепції, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою.
Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. Німецьке просвітництво вело боротьбу за права людини і філософію, що спирається на розум, прагнуло вирішити конфлікт між вірою і розумом на користь розуму. Характерна риса Просвітництва — компроміс між знанням і вірою, між наукою і релігією.
Найяскравішим представником німецького Просвітництва слід вважати Годгольда Ефраїма Лессінга (1729—1781 рр.) — видатного письменника, драматурга, критика, філософа. Він наполегливо боровся проти сил реакції, феодальної ідеології, мракобісся та релігійної нетерпимості. Так, в драмі «Натан Мудрий» Г.-Е. Лессінг відстоює право людей на вільнодумство, у філософському творі «Виховання людського роду» обґрунтовує думку, що з часом релігія поступиться місцем просвітницькому розумові. Вершина творчості Г.Е. Лессінга — трагедія «Емілія Галотті», спрямована проти князівського деспотизму.
Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва відіграли видатний поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749— 1832 рр.), великий поет Йоган Фрідрік Шіллер (1759—1805 рр.), філософ і письменник Йоган Готфрід Гердер (1744—1803 рр.), революційні демократи Г. Форстер (1754—1794 рр.) та К. Шубарт (1739—1791 рр.). Всі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим поняттям ідеал громадянської пристрасті. Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріжним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як. жанри мистецтва динамічного. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.
В Італії одним з провідних представників Просвітництва був Чезаре Беккарія (1738—1794 рр.). У трактаті «Про злочин і покарання» він виступав виразником правових поглядів буржуазії періоду її боротьби з феодалізмом, як противник тортур, формальної системи доказів інквізиційного процесу. Пристрасно викривав моральний занепад італійської аристократії сатирик Дж. Паріні (1729—1799 рр.), який виступав у своїх трагедіях проти будь-яких проявів тиранії.
Раціоналістична філософія західноєвропейського Просвітництва відіграла значну роль у розвитку прогресивної суспільної думки, та духовної культури багатьох інших країн світу.
3. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ЛІТЕРАТУРИ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їх духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей в літературі.
Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660—1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою.
Чимало передових, близьких народові ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт (1667—1745 рр.). Його широковідомим романом є «Мандри Гуллівера». Під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людського благородства на коней. Його роман — глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.
Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Роберта Бернса (1759—1796 рр.). У своїх поезіях він змальовував образи селян («Був бідний фермер батько мій»), виступав проти соціального й національного гніту («Веселі жебраки»). Революційними настроями пройняті його твори періоду французької буржуазної революції 1789 р. — «Дерево свободи», «Чесна бідність».
Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і публіциста П’єра Огюста Коранде Бомарше (1732— 1799 рр.). Найбільш відомі серед них — комедії «Севільський цирульник» та «Весілля Фігаро», де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і розумного слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, але й людина величезного розуму та енергії. П'єси містили чимало гострих випадів проти зловживання владою, спадкових привілеїв, якими так хизувалися аристократи. Сюжети комедій Бомарше використали великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.
Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух «Буря й натиск». Представники цього напряму Йоган Вольфганг Гете, Йоган Фрідрік Шіллер, Готфрід-Август Бюргер, Я. Ленц та ін. виступали проти деспотизму, за справедливість і свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Саме такі риси характеру властиві героям творів великого поета і драматурга Йогана Фрідріха Шіллера (1759— 1805 рр.). У драмі «Вільгельм Телль» звеличено швейцарського народного героя, борця за незалежність і свободу країни з-під австрійського гніту; драма «Орлеанська діва» присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.
Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII —початку XIX ст. був поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749—1832 рр.), що став одним з найбільш освічених людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст
