Ще більше значення мали політичні розуміння. Глава виконавчої влади повинний був надійно забезпечити "суспільний порядок", тобто, говорячи ясніше, припиняти в самому зародку не тільки "червень", але і "лютий". Ці люди вважали "законної" і "припустимої" тільки ту революцію, що, зрозуміло, привела до влади їхній самих.

Прямі вибори (при таємній подачі бюлетенів) створювали президенту той же авторитет "народного обранця", що і самим Національним зборам. У республіки виявлялося "дві голови", і президент міг у будь-який час протиставити себе Національним зборам.

Гризня між законодавчою і виконавчою владою була неминуча, неї передбачали. "Гра конституційних сил", - так назвав цю систему зміщений і озлоблений Гізо.

У руках президента виявлялися всі засоби виконавчої влади: він роздавав посади, у тому числі офіцерські, від нього залежали органи місцевого самоврядування, йому фактично підкорялися збройні сили (включаючи Національну гвардію).

Примара "18 брюмера" переслідував Установчі збори, але воно дало себе переконати в тім, що ці страхи даремні. Ламартін говорив: "Щоб зважитися на акт вісімнадцятого брюмера, необхідні дві речі: довгі роки терору в минулому (малася на увазі якобінська диктатура) і такі перемоги в майбутньому, які були при Маренго". Це міркування, по виду таке глибокодумне, служить (у світлі пізніших подій) ілюстрацією до давно відомого афоризму щодо того, що єдиним уроком історії є той, що з її не витягають уроків., Наділивши президента республіки всіма атрибутами королівської влади (аж до права помилування). Збори, незважаючи на заспокійливі мови, мучилося страхом за майбутнє.

Час від часу депутати звертали свої погляди на Луї Наполеона, племінника великого Бонапарта. П'ять департаментів голосувало за цю незначність, віддавши йому 300 тисяч голосів. З усіх депутатів Зборів він був самим ймовірним претендентом на посаду президента.

Було ухвалено (68 конституції), що всяка спроба президента розпустити Збори є державна зрада; суддям Верховного суду доручалися в цьому випадку "негайно зібратися" для суду над президентом: позначалися звичка до порожнього просторікування і найменше - розуміння реальної небезпеки.

Використана література:

Енциклопедія Франції. – М., 1996.

Всесвітня історія. Новітні часи. – К., 1993.

Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2000.