Історія склалася так, що ліберальні тенденції були подавлені абсолютизмом, що затверджується. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство в міру розгортання процесів модернізації. Ліберальна свідомість з'являється в країні наприкінці 18 - початку 19 ст.ст.. Його поява обумовлена включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, прилученням вищих шарів суспільства до європейської освіченості, твердженням ідеалів освіти, впровадженням ідеї суспільного договору і т.д. В історії російського лібералізму істотна роль масонства, що наприкінці 18 - початку 19 ст.ст. пронизує собою досить тонкий шар европейські освічених людей. Ліберальне світосприйняття проникає в Росію у формах релігійно-моральної проповіді, разом із загальним ідейним кліматом масонського руху.

Формування більш-менш цілісної ліберальної свідомості падає на 10-30 р. 19 сторіччя. Затверджуюючись в Росії лібералізм породжує цілий спектр особистісних проявів. Це і такий кабінетний мислитель, як Чаадаєв, і один з найвизначніших політичних мислителів і державних діячів Росії - Сперанський, і нарешті, ряд людей, що зробили безпрецедентний для того часу крок - і зміну віросповідання і своїм життям затверджуючи одне з фундаментальних прав: право на волю совісті - Лунін, Гагарін і ін.

У 40-50 р. ліберальна свідомість рухається вшир. Поступово в країні складається власне ліберальний напрямок. Поряд з цим, вплив ліберальних ідей просліджується у всіх великих плинах суспільної думки. Так, класичні для Росії "напрямку" - західництво і слов'янофільство в різній мірі пронизані ліберальним світовідчуванням.

Епоха великих реформ Олександра II відкриває наступну сторінку в історії російського лібералізму. Нова якість громадського життя створює поле для практичної реалізації ліберальних ідей. Притулком лібералізму стають звільнені від твердої цензурної опіки печатка, відносно вільні університети і земства. У розвитку російського лібералізму особливо значима роль земського руху. Земське самоврядування стало полем практичної реалізації ліберальних принципів. Земства були середовищем, до якого тяжіла ліберальна публіцистика і ліберально орієнтована університетська наука. У земствах і навколо земств формуються багато хто з майбутніх лідерів ліберальних політичних партій Росії.

У той же час - в другу половину 19 - початку 20 ст. у країні складається не тільки публіцистичний, але і науковий, а так само філософський дискурс ліберальної свідомості. Юридична (чи державна) школа в російській академічній науці з'явилася теоретичною базою російського конституціоналізму. Праці Каверіна, Чичеріна, Градовського давали теоретичне обґрунтування для переходу від традиційних порядків до цивільного суспільства. Поряд з цим, цілий ряд мислителів розробляли різні філософські аспекти ліберальної парадигми. Так у роботах Соловйова вітчизняна філософська традиція звільнялася від антиліберальних тенденцій, Струве затверджував концепцію невід'ємних прав особистості, Чичерін уписував російську ліберальну свідомість у контекст розвитку сучасної філософської думки.

Революція 1905 р. і політичні реформи, що пішли за нею, позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією кадетів, октябристів, прогресистів, їхні депутати представлені у Державній Думі. З аморфного "напрямку" російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу. Період між двома революціями (1905--1917) ознаменувався з однієї сторони - ідейним і організаційним визріванням російського лібералізму, з іншої - породив кризу, що розв'язався твердженням більшовицької ідеократії.

Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тім, що в піздньосередньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно і болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Вітчизняний лібералізм страждав панськи-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської волі. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.

Розділ ІІ : Консервативний лібералізм в Росії XIX століття

Систематична розробка концепції «охоронного», чи консервативного, лібералізму належала Б. Н. Чичеріну (1828 — 1904), професору філософії права, історику, що ввів термін «ліберальний консерватизм», і П. Б. Струве (1870 — 1944) — економісту, соціологу, одному з найглибших політичних мислислителів, «філософу в політику», що вплинув на соціально-політичні погляди С. Л. Франка, С. Н. Булгакова й ін. у традиції ідей ліберального консерватизму.

У статті «Різні види лібералізму» Чичерін дав першу в історії вітчизняної політичної думки «класифікацію» російського лібералізму, позначив «головні його напрямки, що виражаються в суспільній думці», виділивши три його види і давши їм соціально-політичну характеристику, актуальну, на мій погляд, и сьогодні:

«вуличний» лібералізм юрби, охлократії, схильної до політичних скандалів, для якого характерна відсутність терпимості і поваги до чужої думки, самозамилування власним «хвилюванням», -«перекручення, а не прояв волі»;

«опозиційний» лібералізм, що супроводжує всяке реформаторське починання, систематично звинувачувати влада як у дійсних, так і в мнимих помилках, «що насолоджується самим блиском свого аппозиційного положення», «що критикує заради критики» («скасувати, знищити — уся його система») і розуміючий волю з «чисто негативної сторони»;

«охоронний» лібералізм, що несе в собі позитивний зміст і орієнтований на здійснення реформ з обліком усіх соціальних шарів на основі їх взаємних поступок і компромісів, з опорою на сильну владу, відповідно до природного ходу історії, «Сутність охоронного лібералізму складається в примиренні початку волі з початком влади і закону. У політичному житті гасло його: ліберальні міри і сильна влада, — ліберальні міри, що надають суспільству самостійну діяльність, що забезпечують права й особистість громадян,…—сильна влада, охоронниця державної єдності, що пов’язують і стримує суспільство, що охороняє порядок, що строго наглядає за виконанням законів... розумна сила, що зуміє відстояти суспільні інтереси проти напору анархічних стихій