Теоретичною проблемою для Струве, як і для його попередника Чичеріна, був дозвіл «двох проблем духовного і державного розвитку Росії: 1) проблеми звільнення особи і 2) упорядкування державного володарювання, введення його в рамки правомірності і відповідності з потребами і бажаннями населення». [15]

Просліджуючи генезис ліберальної ідеї, сутністю якої є «твердження волі обличчя і невід'ємних прав особистості», в історії соціально-економічних і політико-філософських навчань, Струве відзначає її релігійно-моральне походження (воля совісті — перше слово лібералізму, ідея «особистої відповідальності» як проекція принципу свободи особи на моральну сферу), поступове «наповнення» політико-правовим («ідея абсолютного права, тобто суб'єктивних, невід'ємних природних прав», ідея «права і прав» як «істотний і вічний зміст лібералізму») і економічним змістом у «економічному», чи чистому, лібералізмі («соціологічна і політична істина: власність і економічна воля є основа і палладіум особистої волі у всіх її проявах», ідея «особистої придатності» як проекція на економічне життя принципу свободи особи) і робить висновок про «секуляризацію й ідейному обмирщення» лібералізму в процесі його історичного розвитку. Надію на його відродження в Росії він зв'язує з «відродженням старих мотивів релігійного християнського лібералізму» — ідеєю «особистого подвигу й особистої відповідальності», убраної економічними і політичними правами, тобто з такими рисами національного лібералізму, що у «знятому» виді містять основні принципи християнського, «економічного» і політичного західноєвропейського лібералізму.

Важливим у методологічному відношенні для з'ясування сутності ліберального консерватизму Струве вважав аналіз поняття консерватизму, .яке, на його думку, «є чисто формальне поняття, що може вміщати в себе яке бажаний зміст»; головне тут — «прикріплення» ідеї консервації, ії охорони, до якихось визначених змістів, наприклад, ліберальний консерватизм означає твердження непорушних прав обличчя, тобто прикріплення ідеї консервації (константної ідеї-змісту) до цих прав; демократичний консерватизм є приурочення цієї ж ідеї до початку народовладдя. [16]

Струве не сприймає казенний, офіційний консерватизм, «консервативну казенщину», перейняту раціоналізмом і практичністю, але приймає консерватизм лише як культурно-романтичний ідеал, «консервативну романтику» — світогляд, що для нього означає «зведену в принцип “грунтовність" і усвідомлене шанування батьків», що йдуть до творчості слов'янофілів, а отже, до релігійних, моральних і культурних національних традицій.

Струве з'єднує ліберальне і національне начала, у чому і складається «зближення і злиття», синтез лібералізму (волі і прав особистості, реформаторства) і консерватизму (влади, порядку, наступності, «ґрунту», сильної держави, могутнього «зовні» і «внутрішньо»). У цьому виражається політичне кредо Струве як «національного ліберала» («Я західник і тому — націоналіст. Я західник і тому — державник), що доповнюється позицією і «духом національного європеїзма», зв'язаного з національним будівництвом «Великої Росії». Будівництвом її на загальнолюдських початках не в змісті російської Імперії, а на принципах свободи особи, здорової влади, обмеженої законом, приватної ініціативи, змаганні всіх живих сил нації [17] і найбільше «середнього елемента» — справжнього носія права і прав, волі і власності, земства, партії кадетів, у джерел створення якої стояв Струве, що повинний реалізувати политику національної згоди і цивільного світу в створенні правової конституційної держави.

Зміст ліберального консерватизму Струве розкривається також у його аналізі співвідношення понять «держава» і «нація» — не тільки як політичного інституту, «організації порядку» (держава), «духовної єдності» (нація), але і містичних по своїй істоті, що мають надрозумну і надіндивідуальну природу й у своїй єдності утворюючих «держава як особистість "соборну"», «державність як усенародна єдність, чи соборна особистість народу» і що замикаються у релігійно-містичному почутті патріотизму. Апофеозом етатистських поглядів Струве в традиції ліберального консерватизму є його концепція «Великої Росії», викладена їм у статтях «Скоріше за справу?» (1905), «Велика Росія. З міркувань про проблему російської могутності» (Присвячується Н. Н. Львову) (1908) і ін., [18] де він розглядає зовнішні і внутрішні фактори могутності Росії, умови її економічного, державного і культурного відродження, критерії «нової політичної і культурної національної свідомості», що виражали парадигматику руського ліберального консерватизму.

Таким чином, Струве розробив філолофсько-методологічні («основний іманентний дуалізм суспільно-історичного процесу»), культурно-релігійні (абсолютна самоцінність свободи особи і її прав, їхнє походження від і «замикання» на релігійно-моральних цінностях, триєдність особистості — нації — держави: «держава — особистість «соборна», «державність — усенародна єдність, чи соборна особистість народу») і політико-соціологічні підстави ліберального консерватизму. Сам він розумів його як зближення, злиття, синтез «економічного» чи чистого, політичного і «християнського» лібералізму і ціннісного, духовно-культурного консерватизму, чи, інакше, класичного західноєвропейського лібералізму і цінністно-традиціоналістичного консерватизму «ґрунту» (сильної державної влади і морально-культурних традицій Росії).

Якщо до «охоронного» лібералізму Б. Н. Чичеріна можна застосувати нормативно-методологічний критерій історик-філософського аналізу різних типів лібералізму, зв'язаного з представленнями про «триродість» законів, норм і інститутів гуртожитку, що заохочує волю приватної особи (так чи інакше чичерінський консервативний лібералізм випливає з гегелівської традиції метафізики права), то ліберальний консерватизм П. Б. Струве виявляється «націонал-лібералізмом», що виходить з так чи інакше зрозумілої «субстанціональності» зв'язків індивіда і держави. «Ліберальні міри, сильна влада» — такий політичне гасло Чичеріна; «Росії потрібні: міцно обгороджена воля обличчя і сильна влада, що головує» — таким було політичне кредо Струве. На думку останнього, два гасла поетично виражають «формулу» ліберального консерватизму і щирих патріотів Росії: