Історія дореволюційного лібералізму в Росії на прикладі одного з варіантів його національних модифікацій — «охоронного» лібералізму Б. Н. Чичеріна і ліберального консерватизму П. Б. Струве — підтверджує закономірність: чим більше лібералізм зв'язаний з національним самовизначенням і внутрішньополітичними проблемами « типу розвитку, що доганяє,», тим більше він «просочений» ідеями консерватизму. Струве писав: “Те, що в новітній час називають імперіалізмом, є більш-менш ясне збагнення того, що держава бажає бути і — оскільки держава коштовна для особистості — повинне бути могутньо. Усяка жива держава була і буде перейнято імперіалізмом у цьому змісті.... Якщо під імперіалізмом розуміти турботу про зовнішню міць держави, а під лібералізмом — турботу про справедливість у його внутрішніх відношеннях, то 19 століття і начало 20 століття характеризується тим, що тріумфують скрізь ті держави, у политиці яких найбільше повно злилися і втілилися обидві ці ідеї." ("Уривки про державу" 1908 рік) .Але я думаю, що він дуже невдало вибрав слова для позначення понять, лібералізм це аж ніяк не справедливість, а імперія має ще і внутрішню політику, що як би не головніше зовнішньої.

А якщо підходити так, то треба враховувати що будь-яка держава містить у собі усі форми державного устрою, тільки одні очолюють, а інші більш-менш подавлені. Тому в будь-якій державі можна знайти всі що завгодно й імперіалізм і лібералізм...

Розділ ІІІ: Слов’янофіли і західники у Росії XIX століття.

На початку XIX століття в Росію стали проникати ідеї лібералізму. Лібералізму властиво підкреслювати відсутність класових, групових і націоналістичних переконань, йому властиві індивідуалізм і самоцінність особистості.

У 1840-х лібералізм з'явився у виді самостійної течії, що відразу одержала найменування “західництва”. Одним із прихильників лібералізму був Чаадаєв. Діяльність Чаадаєва можна розділити на 2 напрямки. Спочатку своєї діяльності Чаадаєв вважав Росію відсталою країною, що нічого не дала світу. Протягом 1830-х років погляди на історичне місце Росії значно змінилися: Чаадаєв більше не розглядав Захід як прогресивне суспільство, а вважав Росію саме тією країною, що займе місце Заходу у світі.

Ідеї Чаадаєва привели до складання 2 напрямків лібералізму - західництву і слов'янофільству. І західники і слов'янофіли знаходилися в опозиції до режиму Миколи 1 і люто боролися з теорією офіційної народності. І ті й інші були прихильниками свободи особи, совісті, думки і слова. І ті й інші заперечували революцію, вони сходилися на тім, що розвиток суспільства повинен йти поступово, за допомогою реформ.

Західники (Огарьов, Герцен, Бєлінський, Бакунін) були переконані, що Росія йде тим же шляхом, що і Захід, але в силу історичних причин відстала і повинна використовувати успіх європейської цивілізації, щоб стати з Європою в один рівень. Сильним гальмом для Росії стала громада, тому що вона сковувала свободу особи і тому її потрібно було знищити в Росії. Західники виступали за звільнення селян з невеликим наділом землі за викуп поміщикам.

Програма західників була програмою остаточної європеїзації політичної й адміністративної системи. Так як змінити законодавство, виробити по європейських принципах судову, політичну, релігійну організацію, створити умови для розвитку приватної власності і на її основі створити нову промисловість. Кінцевою метою було перетворення самодержавства в конституційну монархію.

Слов'янофіли(брати Аксаков, Тютчев, Гоголь) вважали, що розвиток Росії повинен спиратися винятково на національний ґрунт, традиції і звичаї народу. Для Росії неприйнятний шлях Заходу. Найважливішим елементом концепції була громада, що пропонувала перевагу загальнонародного над особистим. Церква відігравала величезну роль у житті народу і держави. Державний устрій представлявся слов'янофілам у виді монархії, обмеженої Земським Собором. Слов'янофіли виступали за звільнення селян із землею, при збереженні громади і вотчинного суду поміщика.

В кінці 1850-х - 1880-их роки - російський лібералізм переживає новий етап. Ліберали впливали на внутрішню політику Росії. Пропонуючи лібералізацію соціальних і економічних відносин, західники і слов'янофіли не прагнули змінити політичний лад. Вони вважали, що економічні і соціальні перетворення повинні значно випереджати перетворення в політичній сфері.

Проведення реформ у 60-70-тих роки сприяло впровадженню лібералізму в провінції, але незабаром ідеї радикалізму завоювали велику популярність у населення країни.

Список літератури

Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX — начала XX века // Вопросы философии. 1991. № 8; Замалеев А. Ф., Осипов И. Д. Русская политология: обзор основных направлений. СПб., 1994. Гл. 5; Новикова Л., Сиземская И. Либеральные традиции в культурно-историческом опыте России // Свободная мысль. 1993. № 15.

Чичерін Б. Н. Несколько современных вопросов. М., 1862. С. 189 — 197, 199 — 200.

Чичерін Б. Н. Философия права. М., 1900. С. 50, 54 — 55, 60, 190.

Чичерін Б. Н. 1) Там же. С. 229 — 230; 2) Вопросы философии. М., 1904. С. 370; 3) Опыты по истории русского права. М., 1858. С. 368 — 369.

Cм.: Чичерін Б. Н. 1) Конституционный вопрос в России. Рукопись 1878 г. СПб., 1906. С. 8; 2) Курс государственной науки. Ч. III. Политика. М., 1898. С. 223 — 268; 3) Курс государственной науки. Ч. I. Общее государственное право. М., 1894. С. 161 — 182.

Козловский В. В. Социологические альтернативы в дореволюционной России // Вестн. С.-Петербург. ун-та. Сер. 6. 1993. Вып. 4 (№ 27). С. 51.

Струве П. Б. Г. Чичерін и его обращение к прошлому // Струве П. На разные темы (1893 — 1901): Сб. ст. СПб., 1902. С. 89 — 92.

Чичерін Б. Н. 1) Что такое среднее