Поїздка Мідхата в Болгарію у великому ступені сприяла просуванню його але службовому східцю. Проте стараннями Кибрисли Мехмед-паші, що мав підстави не любити Мідхата, проти останнього була збуджена судова справа. Мідхата обвинуватили в тому, що він займався відкупом збору податків у столиці. У своїх спогадах Мідхат говорить, що дійсно займався відкупом, але до того моменту, поки уряд не заборонив займатися їм турецьким чиновникам. Мідхат визнає, що відкуп приносив йому великі прибутки, і саме це, за його словами, викликало заздрість Мехмед-паші. Суд, організований великим візиром, не зміг довести винності Мідхата.

Описаний епізод цікавий тим, що дає зведення про формування в Османській імперії прошарки людей, що багатіли на відкупі. До них, як ми бачимо, належав і Мідхат. У умовах спаду феодального засобу виробництва в країні йшов процес зосередження в руках деяких осіб великих грошових багатств - одна з необхідних сторін процесу первісного нагромадження капіталу. Епізод цей показує також, що, незважаючи на офіційну обіцянку скасувати відкупну систему податків, вона зберігалася не тільки в провінції. але й у столиці. На очах в уряду відкупом займалися. але словам Мідхата, міністри і значні сановники.

Після проголошення в 1856 т. нового султанського рескрипту (хатт-і хумаюна), що декларував ряд реформ в Османській імперії, у тому числі в адміністративній області, у деякі провінції країни були послані урядові чиновники для упорядкування звітів про діяльність місцевої влади. У Відин і Сілістрію був посланий Ахмед Мідхат. Крім основного доручення йому було дане завдання розслідувати причини хвилювань болгар у районі Тирново й оголосити болгарському населенню про реформи, декларованих хатт-і хумаюном.

Тирновські події були пов’язані з боротьбою болгарського народу проти грецьких церковників, за створення автокефальної церкви в інтересах зберігання національної мови і національної системи просвітництва. У Тирновському окрузі ця боротьба проявилася в тому, що болгари відмовлялися сплачувати податки на користь місцевого владики. Вчителя шкіл виражали свій протест проти дій митрополита, що мішали прогресу болгарського народного просвітництва.

На противагу урядовим чиновникам, що побували в Тирново до Мідхата і тим, хто підтримав митрополита митрополита, Мідхат у своєму звіті уряду призвів дані, що доказували неблаговидність ряду дій тирновського православного владики. Цей факт свідчить про об’єктивність і незалежність суджень Мідхата, котрого важко запідозрити в симпатіях до болгарського національно-визвольного прямування, у тісному зв’язку з який у той період йшла, як правило, і боротьба за створення автономної болгарської церкви.

Приведений епізод наочно показує, що однієї з цілей проголошення хатт-і хумаюна 1856 р. було придушення національно-визвольного прямування нетурецьких народів за допомогою нових, ненасильницьких засобів. Проголосивши рівність прав мусульман і немусульман, турецький уряд намагався примирити з турецьким режимом тих його підданих, що відчували найтяжкий національний утиск. Що ж стосується створення автономної болгарської церкви, то в цей час турецький уряд заперечував проти цього з остраху послабити центральну владу в Болгарії і підсилити прагнення болгар до політичного звільнення.

Інспекційна поїздка, що виявила ряд зловживань місцевої турецької влади стосовно болгарського населення, дала Мідхату багатий матеріал для міркувань про методи керування провінціями.

У 1858 р. Мідхат, залишивши службу, відправлявся в подорож по Європі. Він відвідав Париж, Лондон, Брюссель і Відень, щоб, за його словами, вивчити основи життя європейських країн і причини їхній процвітання. Подорож не могла не зробити враження на Мідхата, усього за рік до того що відвідали Болгарію. У його пам’яті ще були свіжі анатолійські і сірійські враження. Контраст був занадто разючий. Подорож по Європі, безсумнівно, зміцнило переконання Мідхата, що Османської імперії необхідні діючі реформи, і не на папері, а на ділі.

У Європі Ахмед Мідхат пробув півроку. Після повернення в Стамбул він обійняв посаду головного секретаря Вищої юридичної ради, а в 1861 р. був призначений губернатором Нишського ейалета й одержав титул ори. Мідхату представилася, нарешті, можливість здійснити багато чого з того, у чому він бачив нагальну потребу.

Одним із перших заходів Мідхат-паші в Ніші явилося скликання найбільше впливових представників мусульманського і християнського населення краю для обговорення питання про положення в ейалеті. Учасники ради висловили невдоволення відсутністю доріг, що робило надзвичайно скрутну доставку на ринок продуктів сільськогосподарського виробництва, а також надзвичайно великими податками і важкою повинністю по утриманню турецьких військ, розквартированих у краї. Це були претензії в основному заможне частині жителів ейалета, але частково і всієї маси підвладного туркам населення.

Не припиняючи збройного придушення антитурецьких виступів, тобто діючи давно випробуваними засобами з метою зберігання турецького панування в цьому районі імперії, Мідхат-паша одночасно почав ряд мір, що виділили його з числа турецьких адміністраторів, що відрізнялися крайньою пасивністю і байдужістю до потреб розвитку краю. Так, було почате будівництво доріг, що сприяло деякому пожвавленню торгівлі в ейалеті. Мідхат обіцяв населенню простити податкові недоїмки за два роки і навіть декілька зменшив деякі податки. У невеличкому містечку Шаркей у листопаді 1863 р. він заснував першу в Османській імперії селянську позичкову касу. Для частин військ, що знаходилися в нальоті, він настроїв казарми, що помітно поліпшило положення місцевого населення. У Ніші Мідхат-паша створив перше в Туреччині добродійний заклад, що одержав широку популярність за назвою «ислаххані». Тут діти-сироти могли одержати утворення і навчитися ремеслу.

У Нишському ейалеті намітилися основні риси властивого Мідхату