У однім із своїх рапортів Мідхат-паша писав Порті, що болгарське населення не підтримало четнетского прямування, що у вилайте царює спокій. Це було напівправдою. Звичайно, репресії Мідхата викликали страх у населення. Але от палацевий історіограф Лютфи-ефенди писав, що дії Мідхат-паші в Болгарії призвели в кінцевому рахунку лише росту національно-визвольного прямування в цій османській провінції.

Повернувшись у Стамбул після придушення четнеческого прямування в Болгарії, Мідхат-паша знову приступив до діяльності в Державній раді. Вплив Мідхата в палаці, що особливо посилився після виконання урядового завдання в Болгарії, у звало, як звичайно при султанському подвір’ї, таємну заздрість недоброзичливість й інтриги. Незалежний, крутий! рішучий характер Мідхата, його непоступливість у справах, що стосуються інтересів держави, прийшлися явно «не до подвір’я». Мідхат-паша найменше походив на царедворця і починав дратувати багатьох, зокрема Алі-пашу, незадоволеного тим, що Мідхат не допуску нею до участі в роботі Державної ради і що опасались, як би Мідхат якось не зайняв його місце. Частиною розбіжності Алі-паші з головою Державної ради ніяк не могли зміцнити їхніх взаємовідносин і неминуче вели до конфлікту. Англійський посол у Константинополі пізніше писав, що Алі-паша почував, як день ото дня посилюється вплив Мідхата, і тому твердо вирішив позбутися від свого небезпечного суперника. І йому вдалося переконати султана Абдул Азиза в необхідності відправити Мідхата в провінцію, де, на думку великого візира, било його дійсне місце.

Приводом до зсуву Мідхат-паші з посади голови Державної ради явилися його різкі розбіжності з Алі-пашею по питанню про функції ради в області фінансів. Суть цих розбіжностей невідома. Але в результаті Мідхату була запропонована посада губернатора Багдадського вілайета. Йому заявили, що у випадку відмови, він залишиться в столиці без посади і без засобів до існування.

Діяльність Мідхат-паші на посаді голови Державної ради свідчила про його прагнення стимулювати розвиток у столиці промислового виробництва. Про це говорять його спроби створити контингент кваліфікованої робочої сили, знайти необхідні капітали, організувати кредит. Важливо відзначити також турботу Мідхата про розвиток у країні утворення, просвітництва.

Нова посада губернатора Багдадського вілайета, котрий Мідхат-паша змушений був прийняти, відчиняв перед ним настільки ж широкі реформаторські можливості, що й у Дунайському вілайеті, із тієї, проте, різницею, що рівень економічного і соціального розвитку Болгарії набагато перевершував рівень арабської провінції Османської імперії.

Багдадський вілайеті, створений у 1867 р., займав велику територію приблизно територія теперішнього Іраку) із містами Багдад, Басра, Мосул, Сулеймания й інші. Незважаючи на те що вілайет існував офіційно, на ділі нова провінційна система не торкнулася цієї великої частини Османської імперії.

Переважна частина населення Іраку була зайнята в сільському господарстві, що велося примітивними методами і до того ж знаходилося в стані занепаду. Багато іригаційних споруджень були зруйновані або потребували в ремонті, значна частина земель заболочена, занесена пісками або закинута.

Розділ ІІІ.

Суспільно-політичні погляди Мідхат-паші

Перед тим, як приступити до загальної характеристики суспільно-політичних поглядів Мідхата, слід зазначити, що нею державна діяльність ставиться до великого тимчасового відрізка, протягом якого Мідхат-паша пройшов довгий шлях від посади скромного канцелярського писаря до посади великого візира. Він був особисто знайомий із «патріархом» реформаторського прямування в Туреччині Мустафем Решид-пашой, з Алі-пашею, Фуад-пашой, «новими османами», дипломатами, суспільними і державними діячами європейських країн. Його зв’язували узи дружби з багатьма турецькими прогресивними діячами, письменниками і літераторами. Він був людиною видатних спроможностей, мав різнобічні інтереси, великою ерудицією і культурою.

Вже на початку своєї діяльності Мідхат-паша мав можливість детально ознайомитися з адміністративною машиною Османської імперії, побувши в самих різних областях країни з інспекційними цілями. Все це давало йому багатий матеріал для міркування про шляхи розвитки країни.

Початок його політичної кар’єри співпало за часом із початком періоду історії Туреччини, відомого за назвою танзимата. У цій атмосфері реформ проходила служба Ахмеда Мідхата в турецьких канцеляріях столиці. Будучи секретарем протокольного відділу Вищої юридичної ради, він звернув на себе увага Мустафю Решид-паши, що, мріючи про продовження справи реформ, готував собі гідних спадкоємців і тому збирав навколо себе талановиту молодь, що співчувала його поглядам. У наслідку Мідхат-паша позитивно оцінював цю діяльність турецького реформатора періоду танзимата.

Вже сама по собі робота у Вищій юридичній раді, що займалася підготуванням законопроекту юридичних постанов у дусі реформ, утягувала Мідхата в коло інтересів турецьких реформаторів. Достатньо по тому часу утворений, спроможний до адміністративної діяльності чиновник, Ахмед Мідхат, безумовно, виділявся в середовищі людей, що оточували Решид-пашу. І хоча ми не маємо ніяких письмових свідчень про погляди Мідхата в той період, можна з великим ступенем точності говорити про те, що в цей час Мідхат співчував їхній діяльності. У противному випадку важко пояснити те заступництво і підтримку, що робив Мідхату Мустафа Решид паша.

Лідер турецької реформації цього періоду єдиний шлях порятунку країни бачив у тому, щоб ліквідувати середньовічні інститути в державному устрої Османської імперії, гарантувати права особистості й одночасно усунути привід для іноземного втручання в справи держави.

Очевидно, Мідхат належав до ще нечисленного в ту пору представникам османської бюрократії, що виявляли цікавість до капіталістичного підприємництва і, розташовуючи визначеними засобами, були