Міфологія, релігія, культи, обряди давнього Єгипту

Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані “Тексти пірамід” – складана система заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства Стародавнього Єгипту використовуються й так звані “Тексти саркофагів”, що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства, також “Книга мертвих”, створена від періоду Нового царства й до кінця історії Стародавнього Єгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої “Книги мертвих” клалися до гробниць поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту – Схід, де встає сонце, місце народження й відродження, а Захід, де сонце зникає -, місце смерті й потойбічного життя. Схід називається Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі.

Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян, що їх виділяло серед інших народів. Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше вони набували подоби людей із головами тварин. Так, бог Ра мав голову сокола, Сехмет – лева, Анібіс – собаки, Хатхор – корови, Хнум – барана.

Існували боги тільки з людськими рисами.

Поклоніння тваринам практикувалось ще в архаїчний період, але найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса.

Боги зв’язані сімейними узами. В Ранньому царстві в Мемфісі Птах був богом-вітцем, його дружина – богиня Сехмет, син – бог Нофертум. Птах, як один із найстаріших, створив світ, дав життя іншим богам і людям.

В Новому царстві надзвичайною тріадою стали боги з міста Фіви: Амон, його дружина Мут і син Хонсу. Починаючи від ХVІІІ династій, Амон став головним богом Єгипту. Верховний жрець Амона мав у своїх руках велику політичну владу, міг впливати на фараонів і навіть стати фараоном, як це траплялося приблизно в 1070 році.

Уявлення стародавніх єгиптян про потойбічне життя мали вирішальне значення в їхній релігії. Ці уявлення справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і гробниць, на всю архітектуру Єгипту.

Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували. Рідня забезпечувала небіжчика всім необхідним, що могло знадобитися в потойбічному світі. Померлому давали харчі в дорогу, напої, одежу. Померлим приносили жертви. Єгиптяни вірували в потойбічне життя, в те, що люди мали кілька душ.

Спочатку право на існування в загробному світі мав тільки фараон. Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядам. Адже від воскресіння душі фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя й добробут Єгипту.

Релігійно-філософська поезія. Від епохи Давнього царства залишилася чудова літературна памятка-текст, відомий під назвою “Мемфіський богословський трактат”. Як і поема “Енума еміш”, текст, про який йдеться, прагне довести пріоритет молодого бога перед старшим.

В текстах про творення, які згадувалися вище, використовувалися фізичні терміни: бог відділяв небо від землі, або породжував повітря і вологу. Мова трактату – повна філософських термінів. Думка й мова були з давніх-давен атрибутами влади в Єгипті. В ранніх літературних творах вони зображалися як божества, зв’язані з Богом Сонця.

У Стародавньому Єгипті виникли різноманітні твори художньої літератури (міфи, казки, повісті, повчання) і досягли високого художнього рівня. Літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні, мали строго ритмічну форму. Зв'язок літератури стародавніх єгиптян з релігією, не позбавляв її розвитку. У цей час з’явились художні твори світського характеру, повісті та оповідання про пригоди мандрівників у південних та азійських країнах. Серед літературних жанрів особливу увагу приділяли дидактичній літературі.

Образотворче мистецтво, скульптура, архітектура. Зображаючи людину, художники Стародавнього Єгипту виходили з традицій, що вникли ще в часи архаїки. Майже завжди фігура людини зображається у фас, а її голова й ноги – у профіль. Така особливість пов'язана з тим, що одним із джерел живопису була піктографія, перехідна форма до ієрогліфічного письма.

Особливості персонажів зображень передавалися через титули, ім'я і масштаб. У багатофігурних композиціях – фараон або вельможа своїм зростом найвищий над почтом, а наближені до фараона вищі за простих смертних рабів. Портрет, як і вічне життя, вважався можливим тільки для фараона або визначної людини. Всі рядові персонажі зображалися схожими один на одного, бо простий смертний не мав права виділятися із маси.

Одна з перлин живопису Стародавнього Єгипту зберігалася в Саккара в мастабі знатного єгиптянина Ті, який жив за правління V династії. Живопис цього часу набуває декоративного гіперболічного характеру.

Найбільшою храмовою спорудою Давнього Єгипту був карнацький храм площею 5 тис. кв. м, який прославляв Амоса і могутність Єгипту. Побудований у північні й частині мста, цей комплекс від часів ХІХ династії вважався державною святинею. За різних фараонів і різний час будувалися архітектурні комплекси храмових ансамблів.

Культура Стародавнього Єгипту вплинула на історичний і культурний розвиток народів Передньої Азії, античної Греції та Стародавнього Риму. Ремесла Єгипту (ткацтво, гончарство, суднобудування, обробка каменю …), елементи наукових знань (астрономія, математика, медицина), що сформувалися тут, стали основою подальшого розвитку світової культури.

Від Єгиптян європейці отримали назви 12 зодіакальних сузір’їв, сонячний календар, навчилися визначати площу кола, об'єм зрізаної піраміди, площу поверхні півкулі, взяли немало рецептів лікувальних засобів. Згідно з античною традицією багато видатних греків побудували в Єгипті й перейнялися його глибокою мудрістю.