Проблеми воєнного стану у Польщі
Після Другої світової війни Польща пережила кілька суспільно-політичних криз ( 1956, 1968, 1970, 1976 рр.), які мали свої джерела і причини. На початку 80-х років головною опозицією існуючому політичному режиму виступила незалежна самоврядна профспілка “Солідарність”, яку очолив електрик судноверфі міста Гданськ Лех Валенса. Керівництвом “Солідарності” на всій території Польщі у воєводствах, у містах і селах були створені осередки профоб’єднання. Фінансову і моральну допомогу “Солідарності” надавав Захід.
Спроба примирення опозиції та влади після серпневих страйків 1980 року була невдалою. Невдовзі після підписання угод кожна із сторін узялася за звинувачення іншої у зриві домовленостей. Відновилися страйки, поглиблювалася суспільно-політична криза.
До середини 1981 року протистояння “Солідарності” і державного керівництва в центрі й особливо у деяких воєводствах, на підприємствах, у навчальних закладах і в селі значно посилилося. “Солідарність” почала підготовку до свого першого з’їзду. В цей час посилився вплив її радикального крила. Характер і зміст дискусії на І з’їзді профоб’єднання були, очевидно, останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння керівництва ПОРП і країни та підштовхнула його до прийняття найбільш драматичного рішення в післявоєнній історії Польщі, яким, безумовно, стало введення воєнного стану. Уже 16 вересня Польська об’єднана робітнича партія (ПОРП) прийняла заяву про те, що “хід проведення і рішення першої частини з’їзду піднесли до рангу офіційної програми цілої організації авантюристичні тенденції і явища, які були присутні в “Солідарності”, хоча видавалось лише за крайні явища” [5, 170]. “Солідарність” була звинувачена в односторонньому зриві угод, прийнятих у Гданську, Щецині, Ястшембі і створенні програми політичної опозиції, спрямованої проти інтересів польського суспільства.
Подальші події в країні розвивались з калейдоскопічною швидкістю. 15 жовтня розпочалася нова хвиля страйків та акцій протесту. Різке погіршення політичної та економічної ситуації в Польщі спричинило чергову заміну вищого керівництва ПОРП. 16 жовтня почав роботу четвертий пленум ЦК ПОРП, на якому першим секретарем ЦК партії було обрано В.Ярузельського. 24 жовтня, виходячи з рішень пленуму, уряд видав указ про організацію та повноваження військових оперативних угрупувань на території країни, спрямований проти можливих виступів опозиції. 28 жовтня на заклик “Солідарності” “в зв’язку із загрозою профоб’єднанню та суспільству” пройшов всепольський годинний страйк.
4 листопада у Варшаві відбулася зустріч В.Ярузельського, Л.Валенси і примаса Польщі кардинала Ю.Глемпа, під час якої йшлося про шляхи подолання кризи, а також про можливість створення Фронту національної злагоди з метою діалогу та консультацій між політичними та громадськими силами. Вона на деякий час вселяла в поляків надію на досягнення компромісу. Але вже 17 листопада, коли в черговий раз безрезультатно завершилися переговори уряду з делегацією “Солідарності”, оскільки платформа останньої мала ультимативний характер, стало зрозуміло, що цим надіям не судилося збутися.
“Солідарність” повела наступ на владу. 19 листопада її керівництво звинуватило керівні органи держави та партії у свідомій фальсифікації діяльності опозиції і закликало населення бойкотувати державне телебачення. Після того, як 2 грудня були арештовані страйкуючі слухачі Вищої пожежної школи, “Солідарність” звернулася до поляків із закликом провести 17 грудня загальнонаціональний страйк протесту проти свавілля властей. Генеральна репетиція до таких подій була проведена 11 листопада. В цей день на вулиці польських міст були виведені тисячі людей. “Солідарність” обрала так званий “угорський варіант” (події в Угорщині восени 1956 року почалися саме з великих вуличних маніфестацій). Профоб’єднання висунуло також вимогу проведення референдуму відносно питання про нові вибори до сейму та необхідності зміни влади.
Шансів на досягнення порозуміння між владою та опозицією ставало все менше. Керівництво держави опинилося перед вибором: або компроміс, що приведе до втрати ПОРП керівної ролі в суспільстві, або застосування сили.
Події досягли кульмінації з початком зими, коли 3 грудня 1981 року у місті Радомі відбулося засідання президії загальнопольської комісії і керівників регіональних організацій “Солідарності”. На ньому була прийнята резолюція, де зазначалося: “Розмови про національну згоду використовуються урядом як ширма, що прикриває приготування для атаки на профоб’єднання. В цій ситуації подальші переговори щодо національної згоди стають безпредметними” [5, 170].
Відмовляючись від маскування, керівництво “Солідарності” висловилося за конфронтацію і захоплення влади. Тоді Л.Валенса заявив: “Конфронтація буде. Необхідно, щоб люди це уже усвідомлювали… Ми розуміємо, що ми руйнуємо систему” [1, 46].
Керівництво “Солідарності” ухвалило рішення розпочати підготовку загального референдуму “Про форми і принципи здійснення влади” та “Про вибори до представницьких органів різних ступенів”. Слід відзначити, що “Солідарність” повністю не виключала можливості укладення угоди з властями і навіть запропонувала перелік “мінімальних умов”, необхідних для цього. До них належали вимоги, якими завершувався радомський документ: терпимість до діяльності активістів профоб’єднання і відмова від репресивної політики щодо профспілок; негайне повне самоврядування підприємств; встановлення самостійного і незалежного профспілкового контролю над усіма галузями народного господарства, особливо над продовольчими ресурсами, і утворення незалежно від уряду і сейму так званої громадської ради народного господарства, яка б здійснювала контроль над соціально-економічною політикою держави; гарантування “Солідарності”, церкві та іншим суспільним силам можливості публічно висловити свою думку на радіо і телебаченні; подання у сейм узгодженого із “Солідарністю” закону про профспілки та інші [1, 46].
Із врахуванням політичної ситуації в Польщі в той час ці вимоги, по суті, були ультимативними і навіть їх часткова реалізація була дуже проблематичною.
Слід також відзначити, що з вересня 1981 року в керівництві “Солідарності” йшла жорстока боротьба між прихильниками рішучих, радикальних