Необхідно визнати, що прихильників силових дій проти властей до початку 1983 року ставало менше, про що свідчить значне зменшення кількості страйків та інших акцій протесту порівняно з 1982 роком. Намітилася тенденція до деякої стабілізації суспільно-політичного життя країни. В цій ситуації на засіданні сейму ПНР 21 липня 1983 року було прийнято рішення про припинення дії в країні воєнного стану, але одночасно передбачалося зберегти ще на 2,5 роки правове регулювання з метою виведення країни з кризи.

Сьогодні події 1980-1981рр. і причини введення воєнного стану розглядаються неоднозначно. Об’єктивно запровадження воєнного стану було альтернативою інтервенції країн Варшавського договору, громадянській війні та економічному хаосу. Проте психологічно суспільство не було готовим до таких крайніх заходів. Фактично це був державний переворот, тому що про цей крок не були заздалегідь повідомлені ні парламентарі, ні урядовці, ні члени політбюро ЦК ПОРП. На думку українського дослідника цієї проблеми В. Струтинського, можна виділити три великі блоки оцінок причин введення воєнного стану [8, 200-201]. Одна група вчених і політиків вважає, що 13 грудня 1981 року було вимушеною відповіддю на радикальні та ультимативні вимоги “Солідарності”, її намагання зміцнити свої позиції в політичній структурі польського суспільства та на можливість уведення на територію Польщі військ країн Варшавського договору. Друга група вважає запровадження воєнного стану наслідком свідомого провокування “Солідарності” з боку владних структур Польщі, третя група – наслідком свідомих дій украй радикальних угрупувань як у керівництві ПОРП та держави, так і в керівництві профоб’єднання [8, 201].

У цілому ж уведення воєнного стану було вигідним не лише для ПОРП та керівництва ПНР (тому що знімався тиск населення та Радянського Союзу і від боротьби за владу усувалася “Солідарність”, яка набирала силу), а й для “Солідарності”, тому що профспілковий рух розростався і через радикалізацію своїх вимог почав виходити з-під контролю. До того ж “Солідарність”, перейшовши у підпілля, ставала незламною жертвою тоталітарного режиму.

Утворення незалежної самоврядної профспілки у 1980 році і дозвіл властей на її легалізацію були першими кроками Польщі на шляху до демократизації, тому що в політичній структурі суспільства з’явилася нова потужна сила – опозиція. “Солідарність” дуже швидко із невеликої профспілки перетворилася у широкий суспільно-політичний рух. До 13 грудня 1981 року профоб’єднання готувало радикальні заходи проти державного устрою в Польщі. Введення воєнного стану лише відтягнуло на певний період крах комуністичного режиму. Ні одна з польських проблем не вирішилася. Сотні людей були кинуті до в’язниць, тисячі втратили роботу, деякі поплатилися життям. Польща була втягнута у період застою. В країні запанувало затишшя. Номенклатура втратила свою керівну роль. Демократичні сили програли свій шанс.

Література

Антонюк С.М., Чистяков О.О. Общественно-политический кризис в Польше и католическая церковь (1980-1981 гг.) // Вопросы новой и новейшей истории. – К., 1989. – Вып. 5. – С. 40-47.

Борецкий Р. Дома и танки помогают? Военное положение в Польше в документах, воспоминаниях и оценках очевидцев //Новое время. – 1991. – № 16. – С. 22-24.

Брониславский Е., Вачнадзе Г. Польский диалог. – Тбилиси: Ганатлеба, 1990. – 640 с.

Грибков А.И. “Доктрина Брежнева” и польский кризис начала 80-х годов. // Военно-исторический журнал. – 1992. – № 9. – С. 46-56.

Денчик В.А. Польская “Солидарность” – этапы развития. //Полис. – 1991. – №4. – С. 167 - 174.

Kowalski Lech. Komisarze stanu wojennego // Zeszyty Historyczne (zeszyt sto dwunasty). – Paryz: Instytut Literacki, 1995. – S. 109-141.

Несломленная Польша на страницах “Русской мысли” (декабрь 1981 – декабрь 1982 гг.). – Париж: Русская мысль, 1984. – 277 с.

Струтинський В. 13 грудня 1981 р. в політичній історії Польщі: міфи та дійсність // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці: Рута, 2000. – Вип. 73-74. – С. 199-218.

Jaruzelski W. Stan wojenny. Dla czego... – Warszawa, 1992. – 437 s.