Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва

Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній ідеї рівності людей у правах, стояли вище соціально-верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеали, популярні серед широких народних мас.

Просвітителі підпорядковували свою художню творчість завданню перебудови суспільства, їхні втори носили глибокий філософський характер. У ряді випадків – це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і деяка раціональність художньої творчості просвітителів. Борючись за перебудову суспільства, утверджуючи принцип активного впливу художника на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного роману, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовували літературну форми старих майстрів: памфлети Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу ренесансу, твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали своїми ідейними попередниками. Відстоюючи демократичні напрями мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя – простолюдина. В якості позитивного образу митці оспівали і прославили його працю, його мораль, співчутливо і проникливо показали його страждання. Викриваючи сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний елемент. Вони дали світу твори високого політичного і художнього значення.

У своїй творчості просвітителі-літератори використовували три основні типи художнього мислення: класичний, романтичний і реалістичний.

Класицизм ХVІІІ ст., незважаючи на безперечну свою схожість із класицизмом ХVІІ ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм ХVІІ ст. формувався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монархія відігравала значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не піднімався до заперечення наявних суспільних відносин, то класицизм ХVІІІ ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він розвивався в умовах, коли буржуазії готувалася до вирішального штурму феодальних бастіонів.

Сентименталізм (від фр. sentiment – чуття) був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуття простої людини. Ідеалам просвітницького класицизму, котрий виріс на грунті “самозадоволеного” розуму, сентименталізм протиставив ідеал “природньої людини”, складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.

Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність – художня правда, яка відкрила шлях реалістичному мистецтві.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. realis – речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині ХVІІ ст. стала на шлях капіталізму. Саме в Англії з’являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складається вона переважно з представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.

Головним жанром у літературі ХVІІІ ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників Просвітництва був Д.Дефо (1660-1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман “Робінзон Крузо”. Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667-1745). В широко відомому романі “Мандри Гулівера” під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людського благородства на коней. Його роман – глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури ХVІІІ ст., не можна не згадати шотландського поета Р.Бернса (1749-1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян (“Був бідний фермер батько мій”), виступав проти соціального й національного гноблення (“Веселі жебраки”). Революційними настроями пройняті його твори періоду Французької буржуазної революції 1789 р. – “Дерево свободи”, “Чесна бідність”.

Важливий крок у напрямку реалістичного відображення дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї справили реалістичні традиції іспанського роману і творчість таких англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але література Просвітництва у Франції мала також найближчих попередників у своїй країні, насамперед в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668-1747). Його сатиричний роман “Кривий біс” і особливо “Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни” дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на перше місце кмітливого і спостережливого простолюдина, викривають звичаї аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжніми мотивами їхніх вчинків.

У творіннях Вольтера і Руссо французька художня література безпосередньо зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту діяльності Д. Дідро.

Дені Дідро (1713-1784) був видатним французьким прозаїком і драматургом. Він залишив помітний слід в естетичній теорії і художній критиці свого часу. В повісті “Монахиня” Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розкриває звичаї монастирів, існуючі в них порядки. В повістях “Племінник Рано” і “Жак-фаталіст” у формі живого діалогу розкриваються соціальні проблеми того часу.

У галузі драматургії друге покоління просвітителів відмовилося від жанру класицистичної трагедії і повернулося до міщанської драми (“серйозної” чи “слізної” комедії). Глашатаєм цього повороту в драматургії був Дідро. Не король