«Іскра» почала видаватися в Німеччині. Але на початку 1902р. німецькою міліцією разом з агентами російської охорони вдалося виявити існування іскрівської організації. Після цього, в квітні 1902 р друк «Іскри» було перенесено в Лондон, а весною 1903р. – в Женеву.

До редколегії «Іскри» входило 6 чоловік і основним її редактором та автором був Ленін. В газеті постійно з’являлися його статті та замітки. Ленін організував доставку газети в Росію, налагоджував зв’язки з російськими революціонерами. Йому допомагала Н.К.Крупська, яка була секретарем редакції та вела всю величезну переписку з російськими соціал-демократичними організаціями. Тираж «Іскри» складав 8-10 тис. екземплярів.

Віддруковану на тонкому папері газету перевозили в Росію в чемоданах з подвійним дном, в переплетах книг й іншими способами. Таємний вантаж доставляли на явки. Звідси «Іскра» розповсюджувалась по всій Росії. В Батумі пачки газети та іншої революційної літератури, завернуті в брезент, нерідко викидали з паровозів в море в назначених місцях, а потім робочі діставали ці тюки з дна. Доставка «Іскри» була важкою працею, пов’язаною з великим ризиком: за розповсюдження газети правительство жорстоко карало.

Номера «Іскри» передруковувались і в Росії – в Баку, Кишиневі.

Кругом «Іскри» склалася ціла сіть агентів, які розповсюджували газету в багатьох містах країни, направляли в редакцію кореспонденції, організовували іскрівські комітети та групи, установлювали зв’язки, таємні явки і т.д. Ця робота була для них серйозною революційною школою. Багато агентів «Іскри» стали потім видатними діячами партії: І.В.Бабушкін, Н.Е.Бауман, Р.С.Землячка, М.І.Калінін, Л.Б.Красін, Г.М.Кржижановскій, Н.П.Лепешинській, М.М.Литвинов, В.П.Ногін, Е.Д.Стасова, А.Д.Цюрупа, та інші.

Дуже гарно Володимир Ілліч сказав про агентів «Іскри» - чудового революціонера І.В.Бабушкіна. «Посмотрите первые 20 номеров «Искры», - писав Ленін, - все эти корреспонденции из Шуи, Иваново-Вознесенска, Орехово-Зуева и других мест центра России. Почти все они проходили через руки Ивана Васильевича, старавшегося установить тесную связь между «Искрой» и рабочими. Иван Васильевич был самым Усердным корреспондентом «Искры» и горячим ее сторонником».

«Іскра» постійно друкувала статті, кореспонденції про життя працівників, християн, солдатів, студентів; замітки про страйки, масовки, демонстрації, про права царизму з революціонерами. Газета відкликалась на всі важливі пригоди в країні. На її сторінках розкривалася широка картина життя Росії. «Іскра» допомагала працівникам та християнам правильно розібратися в різних ситуаціях відбувавшихся в Росії, та виховувала в них бойовий, революційний, інтернаціональний дух.

Газета придбала великий авторитет серед передових робочих та революційної інтелігенції. Один ткач в листі до редакції розповідав, що номер «Іскри» він показував багатьом товаришам, так що газета вся розійшлась. «Вона дуже дорога нам. В ній розповідається про всю нашу російську справу… Я минулої неділі зібрав 11 чоловік та читав «З чого почати?», тож ми до ночі не розходились. Як все правильно сказано, як до всього дойдено… Хочеться нам лист в цю саму «Іскру» написати, щоб вона тільки вчила, як почати, як жити, як помирати… Тепер вже нам не каси непотрібні, ні гуртки, навіть не книжки, тепер просто вчи, як в бій йти, я в бою воювати».

«Іскра» стала ідейним та організаційним центром російських революціонерів, політичним керуючим органом російського робочого руху.

Редакція «Іскри» після гострої полеміки між Леніним та Плехановим виробила марксистську програму партії, яка була опублікована в газеті в червні 1902р.

Поступово більшість соціал-демократичних комітетів визнали ленінську «Іскру» своїм керуючим ідейним органом. «Весь цвет сознательного пролетариата стал на сторону «Искры», - писав В. І. Ленін.