капіталовкладень за 1946-1950 рр., а в 1954-1958 роках вдвічі перевищили сумарний обсяг капіталовкладень, освоєних у сільському господарстві за 1933-1953 рр. Все це дало позитивні результати в розвитку села.
Збільшення капітальних вкладень в першу чергу позначилось на зміцненні машинно-тракторного парку. Наприкінці 50-х років вдалося досягти довоєнного рівня парку тракторів, збиральних комбайнів, вантажних автомашин. У колгоспно-радгоспному виробництві України працювало 98,4 тис. тракторів, або на 4% більше, ніж у 1940 р. Господарства поновлювалися новими моделями тракторів, зокрема ДТ-54, КД-35, С-80, ХТСЗ-7, а також причіпними й самохідними комбайнами С-4, С-6.
Важливе місце в сільському господарстві займала електрифікація, за допомогою якої підвищувалася технічна і енергетична озброєність галузей. У більшості господарств використовувалася електроенергія місцевих електростанцій. Однак потреби господарств у електроенергії повністю не забезпечувалися. Лише деякі виробничі процеси були механізовані, більшість трудомістких робіт на полях і фермах виконувалася вручну. Значна частина колгоспів взагалі не мала електростанцій і не була підключена до централізованої електромережі.
Комплекс заходів, прийнятих у вересні 1953 р., спричинив пожвавлення в основних галузях виробництва, зокрема в землеробстві та тваринництві. Піднесення виробництва в аграрному секторі тривало п'ять років (1954-1958). Валовий збір зерна в Україні зріс за цей період майже на 20%, цукрових буряків - удвічі, виробництво м'яса зросло більше як удвічі, молока - втричі. Урожайність зернових за період 1950-1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 ц з га.
Запровадження з 1953 р. товарно-грошових відносин на селі, заміна заготівель сільськогосподарської продукції закупівлею сприяли підвищенню морального і матеріального стимулювання колгоспників. У 1958 р. в Україні грошова виплата на трудодень на працездатного колгоспника порівняно з 1953 р. зросла в 3,8 рази. Дещо збільшилася видача зерна на трудодень. Однак оплата праці колгоспників залишилася надто низькою. Вона була значно нижчою, ніж оплата праці робітників міста і службовців.
Послаблення податкового пресу на селян, відсутність диктату щодо їх підсобного господарства викликали зацікавленість у розширеному виробництві сільськогосподарської продукції. Колгоспники за власним бажанням здавали надлишки сільгосппродукції державі, але й мали право вільно продавати її на ринку.
Наприкінці 50-х - початку 60-х років економіку колгоспів і радгоспів було підірвано згубними заходами, направленими на розвиток сільського господарства. Весною 1958 р. М. Хрущов висунув ініціативу щодо реорганізації МТС, мотивуючи це тим, що розвиток сільського господарства і розширення прав колгоспів вимагають зосередження сільськогосподарської техніки в господарстві. Тоді ж було прийнято рішення Верховної Ради про реорганізацію МТС у ремонтно-технічні станції (РТС) та продаж техніки колгоспам і радгоспам.
Вжиті заходи мали надто болісний характер, оскільки для економічно слабких колгоспів в Україні, а їх було дуже багато, одноразові і великі фінансові витрати стали надто обтяжливими. Перед колгоспами гостро постало питання про те, де взяти кошти для придбання сільськогосподарської техніки. Такі обставини призвели до виникнення значних економічних труднощів у господарствах, що в першу чергу негативно відбилося на оплаті праці колгоспників. Морально і фізично застаріла техніка потребувала значних коштів для ремонту. В той же час на ремонтних підприємствах не вистачало необхідних запасних частин до тракторів, комбайнів, сівалок, молотарок, культиваторів тощо. Таким чином, надуманий центром експеримент виявився невдалим, оскільки колгоспи були не готовими до такого нововведення.
Послаблення морального стимулювання праці колгоспників, недостатність, а в деяких колгоспах відсутність сільськогосподарської техніки, значною мірою викликали різке падіння темпів виробництва тваринницької продукції і продукції рослинництва. Якщо з 1950 р. до 1958 року обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 по 1964 рік - лише на 3%. У результаті обсяг сільськогосподарської продукції, що надходила у державну торгівлю, зменшився, а ціни на неї зросли. Від цього постраждали не тільки міські споживачі, а й економіка колгоспів.
З 1959 р. в українському селі відбувався процес стримування підсобного селянського господарства, внаслідок чого знизилися прибутки сільських трудівників і в цілому було підірвано державний аграрний сектор. Для сільських жителів держава встановила норми по утриманню в особистому господарстві великої рогатої худоби, свиней, домашньої птиці, кількість яких зводилася до мінімуму. Так, дозволялося тримати лише одну корову, одне теля, віком до 8 місяців, не більше двох свиней, норма утримання домашньої птиці не перевищувала десяти. Окремих тварин, зокрема коней, овець, однорічних бичків, взагалі було заборонено мати у селянському присадибному господарстві.
Внаслідок політики обмеження підсобних господарств на селі, на яких по суті базувався матеріальний добробут колгоспника, послабився державний аграрний сектор. Вирощену тяжкою працею сільськогосподарську продукцію заборонялося продавати на ринку.
Центр продовжував втручатися у господарську діяльність колгоспів та радгоспів, народжуючи директиви різного роду: коли орати, сіяти, які культури вирощувати, на якій площі, коли збирати врожай тощо. У галузі тваринництва диктувалися норми утримання великої рогатої худоби, свиней, овець, коней, птиці тощо. Централізований метод управління сільським господарством часто призводив до збитків у колгоспно-радгоспному виробництві.
Починаючи з 1958 р., закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію було знижено і водночас підвищено ціни на техніку, запасні частини до машин, будівельні матеріали, мінеральні добрива. Внаслідок цього збільшилися видатки колгоспів на ремонт машин і механізмів, втрати на підготовку кадрів масових професій, оплату праці спеціалістів. Це негативно позначилося не лише на економіці колгоспів, а й на матеріальному рівні трудівників села.
Великі збитки сільськогосподарському виробництву і сільськогосподарській науці було нанесено "народним академіком" Т. Лисенком. "Лисенківщина" несе значну провину за закупівлю зерна, в тому числі й елітного, за закордоном, яка розпочалася на початку 60-х років. Було безповоротно втрачено величезну мережу селекційних