До числа масштабних кампаній експериментального характеру можна віднести "кукурудзяну епопею", що з 1959 р. почала примусово впроваджуватися у різних природно-кліматичних зонах. Посіви зернових культур, зокрема пшениці, жита та інших, значно скоротилися, замість них розширилися посіви качанистої.

Перенесення американського досвіду вирощування кукурудзи з метою вирішення завдання "наздогнати і перегнати" США по виробництву м'яса й молока на душу, висунутого М. Хрущовим у 1957 р., призвело до згубних наслідків. У більшості районів не стало ні кукурудзи, ні пшениці. У 1963 р. вибухнула продовольча криза. З того часу розпочалися закупки зерна за кордоном.

У 1960-1964 рр. темпи піднесення врожайності основних сільськогосподарських культур значно уповільнилися. Аналогічне становище склалося і в тваринництві. Валова сільсько­господарська продукція в усіх категоріях господарств України в 1963 р. становила лише 95% від рівня 1960 р., виробництво продуктів тваринництва знизилося на 7-9%.

Щоб запобігти спаду сільськогосподарського виробництва, в березні 1962 р. М. Хрущов запропонував перебудувати управління сільським господарством. В Україні до кінця року утворилося 250 територіальних колгоспно-радгоспних виробничих управлінь. Водночас партійні органи поділяли за виробничим принципом. Сільські райкоми партії було ліквідовано і натомість утворено парткоми виробничих колгоспне-радгоспних управлінь. В областях - сільські і промислові обкоми партії. В ЦК компартії України з'явилося Бюро по керівництву промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Але нова структура управління сільським господарством практично не змінила критичного становища в аграрному виробництві.

В зазначений період зрушення відбувались не тільки в аграрному секторі, але і в інших галузях економіки. Зокрема, помітна увага приділялась промисловості, особливо її техніч­ному рівню. В 1955 р. на Пленумі ЦК була засуджена, як помилкова, "теорія" про відсутність морального зносу техніки при соціалізмі, яка мала широке поширення в науці. Застосування на практиці даної теорії призвело до того, що вітчизняна промисловість виявилась далекою від досягнень науково-технічної революції, що відбувалась в усьому світі. Було підкреслено, що основним завданням в промисловості є "всемірне підвищення технічного рівня виробництва на базі електрифікації, комплексної механізації і автоматизації". Стало зрозумілим, що без визнання пріоритетного розвитку нових напрямків в науці Радянському Союзу буде тяжко витримати не просто економічне, а перш за все військове протистояння з Заходом.

В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біології, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку висококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна електростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено перший супутник землі, в 1961 р. — перший космічний корабель з Ю. Гагаріним на борту.

В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енергетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значення. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночасно з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку досягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.

Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок екстенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек­тивності потужностей, що вже існували. Поступово посилились структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важкої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народного споживання.

Вивчаючи зазначений період економічної історії, доводиться констатувати, що радянське керівництво, розпочинаючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів­ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у визначенні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме­тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.

Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довгострокового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було складено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основним документом, що направляв роботу всієї економіки протягом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.

Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним планом (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реальним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).

Традиційно слабким було так зване низове планування, тобто складання планів на рівні підприємств. Ці плани, як правило, доходили до підприємств (цехів, дільниць) уже після того, як розпочинався повний виробничий цикл (річний, квартальний), через що виробництво зазнавало розладу,