Початок польських нещасть збігся з політичним піднесенням двох сусідів Польщі — Пруссії і Московії.щині, Лобковіца в Богемії, Чарторийських та Потоцьких у Польщі, — і кожен мав величезні латифундії, захищені юридичними актами про успадкування без права відчуження, кожен жив як король і мав величезну владу. [ШЛЯХТА].

ШЛЯХТА

ОГІДНО з описом 1739 p., Станіслав Любомирський (1719-1783) успадкував лати-фундію, що складалася з 1071 земельного маєтку. Маєтки тяглись уздовж дев'яти південних воєводств Польщі від родинного осередку Віснича коло Кракова до Тетієва поблизу Києва в Україні, їх обробляв майже мільйон кріпаків. Великий маршал корон-ний з 1766 p., Любомирський міг претендувати, що він найбільший приватний земле-власнику Європі. Поєднаний шлюбами та політичними зв'язками зі спорідненими кла-нами Чарторийських, Понятовськихта Замойських, він, безперечно, належав до гурту найвпливовіших маґнатів країни. Кожен з них мав величезні маєтки, приватне військо й прибуток, більший за королівський. Вони стояли на верхівці соціального устрою, де аристократія — шляхта—була найчисленніша в Європі.

А втім, маґнати були вкрай нетиповим явищем для аристократії в цілому. До сере-дини XVIII ст. абсолютна більшість польської аристократії стала безземельною. Шляхта жила, здаючи в оренду майно, служачи маґнатам або навіть обробляючи землю, як селяни. Проте ніяке економічне зубожіння не могло позбавити їх того, що вони цінува-ли найвище, —їхньої шляхетної крові, герба, юридичного статусу та права передава-ти його в спадок своїм дітям. [ХРЕСТ].

Польська drobna szlachta, дрібна аристократія, була абсолютно незрівнянна. В де-яких провінціях, як-от у Мазовії, вона становила чверть населення. Подекуди шляхта будувала навколо сіл мури, щоб відгородитись від селянства; zascianki, ота аристокра-тія за мурами, становили все населення. Зубожілі шляхтичі затято зберігали свій спосіб життя, звертались одне до одного як до "пана" чи "пані", а селянам казали "ти". Всю аристократію вони вважали за братів, решта людей були нижчі від них. Шляхта запро-вадила найтяжчі покарання для кожного, хто облудно видавав себе за аристократа, і ревно дотримувалась процедур надання дворянського титулу. Вона не бралась до жод-ної роботи, за винятком військової служби та управління земельними маєтками. До міста шляхтичі завжди їхали верхи, нехай навіть на шкапі, і завжди вдягали кармінові шапки й мали при собі зброю, нехай навіть символічні дерев'яні мечі, їхні будинки могли бути хижами, проте неодмінно мали ґанок, де виднівся родинний герб. А передусім шляхтичі наполягали, що князь Любомирський та решта маґнатів—їм рівня.

Отже, найхарактернішою особливістю шляхти був разючий контраст між її еконо-мічним розшаруванням та її юридичною, культурною та політичною солідарністю. На відміну від аристократії решти європейських країн, шляхта не визнавала жодних чу-жоземних титулів. Не було ні польських баронів, ні маркізів, ні графів. Найбільше, з чим мирилася шляхта, — потвердження особистих титулів, що їх окремі шляхтичі здо-були в Литві до унії 1569 р. або отримали, як-от Любомирські, від папи чи імператора.

З юридичного погляду, польська аристократія припинила своє існування, коли вна-слідок поділів Польщі були скасовані закони, що визначали її статус. Дехто, як-от Лю-бомирські, спромоглися потвердити свій дворянський титул в Австрії або Пруссії. Дехто потвердив свій титул у Росії, хоча там 80% шляхти втратило свій статус, утворивши декласований резервуар антиросійського невдоволення, що проривалось упродовж усього XIX ст. 1921 p., після відновлення Польської Республіки, демократичний польський сейм формально підтвердив скасування аристократичних привілеїв. Про-те властиве шляхті усвідомлення своєї соціальної ідентичності пережило всі катаст-рофи. Навіть у 1950-х роках соціологи знайшли в Мазовії колгоспників, що цуралися своїх сусідів "селян", інакше одягались, по-іншому розмовляли і дотримувалися склад-них обрядів, пов'язаних із заручинами, щоб уникнути мішаних шлюбів. 1990 p., коли польський комуністичний режим упав, ще траплялися молоді поляки, які носили персні, де за печатку правив герб, — просто щоб показати, хто вони. На той час у Польщі вже всі звертались одне до одного "лан" і "пан/". "Аристократична культура" стала голов-ним складником культури всього народу.

На початку новітньої доби аристократія відігравала провідну роль у соціально-політичному житті всієї Європи. Проте лиш одна країна могла бодай почасти дорівня-тись до польської моделі — Іспанія, де гранди та гідальґо Заходу скидались на маґ-натів і дрібну шляхту Сходу1.

У багатьох країнах аристократія була тепер мобілізована на службу держаї У Франції та Росії цього досягай офіційним послідовним способом. Люд вік XIV запровадив ієрархію рангів і титулів, підтримуючи кожен підхоже пенсією, почавши з enfants de France (королівської родини) та перів (принц крові разом з п'ятдесятьма герцогами та сімома єпископами) і закінчуючи ка рами noblesse d 'ерее (дворян-військових) та noblesse de robe (цивільних дв рян). Петро І запровадив служиве дворянство, поділене на чотирнадцять рані і ще більшою мірою залежне від державної служби. У Пруссії союз між кор ною та юнкерами був не такий офіційний, проте не менш ефективний. Дріб] дворянство, надто численне в Іспанії та Польщі, було змушене йти до поч' магнатів, на військову службу, шукати собі щастя за кордоном. В Англії, де І було кріпаків, рух за обгородження громадських земель сприяв найефектив* шому нагромадженню капіталів унаслідок збільшення земельних володінь. З можний прошарок йоменів і дворян-фермерів сформувався коштом зігнаних своїх земель селян.

В усіх великих містах Європи поряд із заможним класом торгівців * підприємців існували ремісники, міська біднота і, в двох або