Після знищення козацтва історична різниця між Росією та Рутенією офіцій-но була скасована. Україну названо Малоросією, а всі сліди її окремих тра-дицій були затерті. Українським козакам не дали тієї автономії, яку мали російські козаки на Дону й на Кубані. Щедра українська земля стала об'єктом інтенсивної русифікації та колонізації. Південні "дикі степи", останнє у Європі прикордоння, були обсаджені селянами-імміґрантами, переважно з Росії та Німеччини. Монополія Російської православної церкви серед слов'ян була зміцнена, всіх посилено навертали до російської мови. Уніатів, які ще зостава-лись, виганяли з країни. Російські іммігранти почали міняти національний склад міст, надто Києва, називаючи його тепер давнім російським містом. Українсь-ка, польська та єврейська культури мало-помалу втрачали ґрунт під ногами. Рутенську (українську) мову, яка ще збереглася по селах, офіційно трактували як діалект російської мови. Чудовий новий порт Одеса, заснований 1794 р. як столиця "Новоросійської" губернії, відкрив дорогу для дедалі більшої торгівлі зерном, став вікном на південь. [ПОТЬОМКІН].

Річ Посполита стала головною жертвою російської експансії в Європі. І справді, знищення цієї республіки стало sine qua non, неодмінною умовою, ус-піху Російської імперії. Як і її колишня провінція Україна, Річ Посполита спер-шу була об'єктом московських нападів, а потім безпосереднього й опосередко-ваного (ці періоди чергувались) московського врядування. Московський вплив набирав усе більшої сили після смерті Собеського 1696 р. Під час Великої Північної війни він досяг ступеня, коли фактично міг бути запроваджений ро-сійський протекторат. Потім, після десятиріч суперечок між потенційними польськими реформаторами і оборонцями статус-кво, за якими стояла Росія, розвиток російсько-польських стосунків скінчився таким логічним наслідком, як поділи Польщі. З 1772 по 1795 р. Росія головувала на бенкеті, під час якого республіка була остаточно поглинута.

Ян Собеський (правив 1674-1696) здобув собі славу за кордоном, зате не-хтував внутрішні проблеми. Облога Відня показала, що Річ Посполита ще й досі першорядна військова держава, але то був останній порух. Литва була відда-на на поталу громадянській війні, сейм раз по раз припиняв роботу через liberum veto, право одноосібного скасування постанови, магнати були безкарні, цент-ралізоване законодавство та оподаткування занепали. За нератифікованим "вічним договором" з Москвою 1686 p., Україна була кинута напризволяще. Король марнував силу на битви задля Священної ліги, сподіваючись збудувати для свого сина міцний ґрунт у Молдавії. Через багато років, дивлячись на ста-тую Собеського у Варшаві, російський цар зауважив: "Ось іще один [такий, як я], що змарнував життя на боротьбу з турками"32.Вибори короля 1697 p. зруйнували всі плани Собеського. Яків Собеський не завоював довіри виборців, австрійського кандидата перекупили хабарами, фран-цузький кандидат граф де Конті зазнав кораблетрощі неподалік від Данциґа. Завдяки російському золоту і вчасному наверненню до католицизму, нагороду виграв Фрідріх-Авґуст, курфюрст саксонський, що сів на трон як Авґуст II. Вигнаним Собеським нічого не зосталось, як видати свою доньку за вигнаного Стюарта, що зазнав невдачі тієї самої пори. У "милого принца Чарлі" мати була полька.

Саксонський період — за Авґуста II (правив 1697-1704, 1710-1733) і Авгу-ста III (правив 1733-1763) — загалом трактують як добу польського занепаду. Велика Північна війна, у якій польський король як саксонський курфюрст був провідним учасником, призвела до незліченних нещасть та поділів. Річ Поспо-лита стала головним театром воєнних дій між Швецією та Росією, і кожну з цих держав підтримували конкурентні конфедерації польської шляхти (див. вище). Саксонський двір трактував Річ Посполиту як противагу сусідній Пруссії і як джерело здобичі. Саксонське військо, розгорнуте в Польщі, мало юридич-ний імунітет від протестів сейму. Грабунки з боку військових призвели до кон-флікту між королем та шляхтою, що мав багато спільного з таким самим конф-ліктом в Угорщині. А конфлікт став приводом для прямого російського втру-чання.

Після російської перемоги під Полтавою Авґуст II повернув собі 1710 р. польський трон тільки з допомогою російських військ. Після цього його|шажа-ли за подвійну небезпеку — за царського пішака і за такого собі малого само-держця". У 1715-1716 pp. дійшло до відкритої війни між королем fa йогох>пр% нентами. Для царя то був немов небесний дарунок. Діючи як посередник, Hat ро І міг урятувати польську шляхту від її саксонського короля, водночас наки-даючи умови, які позбавлять Річ Посполиту незалежності На "мовчазному сеймі", скликаному у Варшаві в січні 1717р., без обговс-рень, бо під наглядом російського війська, були схвалені отакі заздалегідь підготовані постанови:

1. Саксонське військо короля має бути вигнане з держави. (Іншими словами, король втрачав будь-яку подобу незалежної військової потуги).

2. "Золоті свободи " шляхти будуть потверджені. (Іншими словами, через збереження liberum veto центральний уряд Речі Посполитої можна було паралізувати коли завгодно). /

3. Збройні сили Речі Посполитої мають бути обмежені 24 000 чоловік. (Інши-ми словами, Річ Посполита мала залишитись безборонна).

4. Збройні сили