5. Ґарантом дотримання тих пунктів був цар. (Іншими словами, цар міг коли завгодно втрутитись у справи Речі Посполитої і законно придушити будь-який реформістський рух).Відтоді в будь-якому аспекті Річ Посполита стала російським протектора-том, простим додатком до Російської імперії, величезною буферною держа-вою, що захищала Росію від Заходу; утримання такої держави не вимагало жодних коштів. [ЕРОС].*

і За Авґуста III центральний уряд занепав остаточно. Короля довелося сади-ти на трон з допомогою російського війська, поваливши знов обраного Стані-слава Лещинського, отже, й запаливши таким чином іскру війни за польську спадщину; король, проте, перебував здебільшого в Дрездені. Сейм скликали регулярно, але, перше ніж він міг зібратися, його роботу раз по раз блокували, вдаючись до liberum veto. За тридцять років лиш одна сесія спромоглась ухва-лити закон. Довівши до краю принцип делегування повноважень, урядування було полишене сваволі магнатів та місцевих сеймиків. Республіка не мала дип-ломатії, не мала скарбниці, не мала оборони. Там не можна було здійснити жодної реформи. Річ Посполита стала мішенню для philosophes. Коли 1751 р. вийшов перший том французької "Encyclopedie ", вся велика стаття "Анархія" була присвячена Польщі. [КАНТАТА], [ШЛЯХТА].

Реформаторська партія втекла за кордон, започаткувавши неперервну тра-дицію польської політичної еміграції. Станіслав Лещинський, двічі обраний на короля і двічі вигнаний росіянами, знайшов собі притулок у Франції. Одру-жившись із донькою Людовіка XV, він дістав Лотаринзьке герцогство, де, си-дячи в Нансі як Іе Ьоп ті Stanislas, добрий король Станіслав, міг запроваджу-вати освічене врядування, заборонене на батьківщині. *

Станіслав-Авґуст Понятовський (правив 1764-1795), останній король Поль-щі, був трагічною, а в певних аспектах навіть шляхетною постаттю. Один з колишніх коханців Катерини II, він опинився на троні, поставивши перед со-бою неможливе завдання реформувати республіку і водночас зберегти російське панування. А проте, скутий конституцією 1717р., він спровокував ті самі ка-таклізми, яких намагався уникнути завдяки реформам. Як можна було обме-жити священне право шляхти на опір, не наразившись на опір шляхти? Як можна було обмежити право росіян на втручання, не спровокувавши російського втру-чання? Як можна було скасувати liberum veto без того, щоб хтось скористався ним? Король тричі намагався розбити порочне коло і щоразу зазнавав поразки. Щоразу приходило російське військо й відновлювало лад, а республіку щоразу карали поділом. У 1760-х роках королеві пропозиції реформ призвели до війни з Барською конфедерацією (1768-1772) і до першого поділу. В 1787-1792 pp. королева підтримка реформ Великого сейму і конституції 3 травня (1791 р.) призвела до утворення Тарговицької конфедерації й до другого поділу Польщі (див. розділ IX). У 1794-1795 pp. королева прихильність до національного по-встання Тадеуша Косцюшка призвела до остаточної розв'язки. Після третього поділу вже не зосталося чим урядувати, Понятовський зрікся в день св. Кате-рини 1795 р. і помер у російському вигнанні.

Під час остаточної агонії Речі Посполитої Велике князівство Литовське збе-регло свою індивідуальність. Політична слабкість князівства не перешкодила