Невдоволення системою фаворитизму і проажем посад виразилося в скаргагх і петиціях поданих королю від різних міст (Бургоса, Саламанки, Вальдоліда, Леона) і навіть від імені королівської ради (1617). Прибуття короля з фламандцями ще більш напружило ситуацію. Так Адріан, кардинал Утрехта, будучи фаворитом короля, отримав посаду кардинала. Проти роздачі посад у 1518р. виступили кортеси Вальядоліда. Король змушений був дати змінити свою політику.

Фаворит Карла V – Шьєвр розробив проект податку, яким мали обкласти дворян, які були вільні від сплати податку, а також добився від папи були, що зобов’язувала іспанське духівництво виплачувати на протязі трьох років 1/10 частину своїх доходів (20, 19-10).

Тим часом вся увага Карла перекинулася на схід в Священну Римську імперію германської нації. Почувши наближення смерті Максиміліан І вирішив почати перебвиборчу кампанію щодо обрання свого старшого внука Карла імператором. Це могло бути логічним завершенням по створенню універсальної європейської імперії (13, 34).

На початку XVI ст. “Священня Римська імперія германської нації” не мала ні загального управління, ні єдиного центру, ні столиці. В орбіту її панування, політичних впливів входила територія в центрі Європи, що межувала на сході з Польщею, Угорщиною, на півночі з Скандинавськими державами, на заході з Францією, на півдні її межі доходили до Середземномор’я і Адріатики. Імперія включала землі власне німецьких земель, сформованих що в Х ст. (Тюрингія, Саксонія, Баварія, Швабія), велику колонізовану зону на сході Центральної Європи, в Заельбі, спадкові володіння Габсбургів, Чехію, Ельзас, Швейцарський союз, який успішно з кінця XV ст.відстоював свою незалежність від імперії (28,34). В склад імперії входили області з власне французьким населенням – Артуа, дрібні північносхідні провінції. Франш-Конте, а також Мец, Туль і Верден (2, 16).і голландським населенням. Нідерланди займали територію сучасних Голландії, Бельгії, Люксембургу, деяких районів Півн.-східної частини Франції (2,260).

По політичному статусу Імперія була монархією. Коолівська влада в Німеччині не була спадковою: німецькі королі вибиралися колегією курфюрстів з фамілій Габсбургів, Люксембургів, Віттельсбахів, а з 1438р. – тільки Габсбургів. Наймогутніші сили – курфюрсти намагалися не допустити спадковості влади імператора.

Королівській владі протистояли могутні феодальні правителі. До кінця XV ст. прораховувалось близько 350 імператорських ленів: королівські васали, церковні ієрархи, графи, барони і ін. Перше місце серед імператорських членів займали курфюрсти “князі-виборці”, що мали право вибору і скинення короля. Це архієпископ Трірський (ерканцлер Бургундії), архієпископ Майнцький (канцлер Німеччини), архієпископ Кельнський (ерканцлер Італії), а також світські князі – пфальцграф рейнський (імперський стольник), герцог Саксонський (маршал), маркграф Бранденбурзький (імператорський казначей), король Чеський (імператорський виночерпій). Колегія курфюрстів була вищим органом імперської влади.

Другими важливими полтичними органами були міста, що поділялися на підчинених імператору як сеньйору і “вільних”, завоювавших автономію. В кінці XVI ст. різниця між імперськими і вільними містами стерлася, оскільки вони володіли автономією. Згідно Мотрикулу 1521р. в Німеччині нараховувалося 85 вільних і імперських міст.

До нищих імперських чинів належало рицарство, що вже втрачало політичний вплив.

На межі XV-XVI ст. закінчується процес консолідації земських санових груп нищої знаті, патриціату, купецтва. Це виразилось у формуванні ландтагів певних територій. В компетенцію ландтагів входило забезпечення земського миру, обговорення податків, судова влада.

Найважливішими органом Імперії були загальні зібрання знаті – Рейхстаг, що складався з трьох курій: курфюрсти, духовні, світські князі, імперські і вільні міста. Компетенція рейхстагу була широкою: питання війни і миру, заключення договорів, його повноваження охоплювали від порушеня установ проти розкоші і шулерства, до спроб впорядкування монетної системи, законодавства.

“Священня Римська імперія” була лише тінню середньовічної Німецької імперії. Окрім німецьких територій в її склад входило багато слов’янських земель, а також областей з французьким, італійським, воллонським, угорським населенням (2, 55-57).

Австрія, розташована на берегах Дунаю, володіла найбільш важливим і безпечним шляхом, що пов’язував східну і західну Європу. Країна займала положення на перехресті торгових шляхів, дуже рано виникли міста. Австрійські герцоги використовували свої переваги і завоювали слов’янські землі – Штірію, Карінтію, Крайну, Гродишки, Горицю. Під владу Габсбургів попали також Тіроль і розкидані дрібні німецькі володіння у верхній Швобії і Південному Шварцбальці – так звана передня Австрія. (2, 425).

Всі ці землі стали ареною виборів. Передвиборча ситуація була надзвичайно складною. На титул римського короля претендували одразу три монарха: Карл І Іспанський, Французький король Франціск І і англійський Генріх VIІІ. Шанси на успіх останнього були мінімальними. За час воєн, які Англія вела проти Франції і Шотландії, більша частина грошей накопичена його батьком Генріхом VIІ було використано.

Боротьба розгорнулась між Габсбургом і Валуа. І не просто між двома королями. Мова йшла не тільки про обрання чергового імператора, але і про те, як складеться ситуація в Європі. Намагаючись забезпечити підтримку Карлу Максиміліан намагався зміцнити зв’язкі з південно-німецьким Швабським союзом, доказував італійським князям і Риму, що він зможе захистити від турків, так як турки вже давно здійснювали набіги на прибережні міста Піденної Італії.

Ситуація нерідко мінялась. Курфюрсти відкрито набивали собі ціну. Здавалося, що восени 1518р. 5 з 7 курфюрстів, включаючи Фрідріха Саксонського вже твердо висловлювалися в підтримку Карла. Але Максиміліан був живий і курфюрсти відкрито торгувалися. Так, Іахим Брандербурзький потребував у Габсбургів збільшення пенсії з 2 тисяч до 10 тисяч гульденів, а у французького короля з 8 до 12 тисяч.

Для задоволення апетитів курфюрстів