До Фугерів звернулися не зразу. Габсбурги розуміли, що з обранням Карла вони отримають до багатств Нового Світу, до рудників Іспанії, могли б повністю контролювати діяльність фондової біржі Антверпена. Обрання Францика І загрожувала Фургерам обмеженням на користь ліонських банкірів.

Підкуповуючи курфюрстів, дипломатія Габсбургів водночас залякувала їх, малюючи картини можливого правління Франціска І: вільності ліквідовуються, найвищі посади займають французи, буде введено церковний податок. Однак німецькі князі бачили, що Франція володіє більш міцним апаратом примусу, ніж імперія, що не визвало захоплення у князів, в той час без німецьких солдат Габсбургам прийшлося б туго, а без згоди князів наймати їх вони не могли. Обрання Франціска І імператором загрожувало не тільки загостенням французько-габсбурзького суперництва, а й перенесенням його у Німеччину. (14, 18-31).

Смерть імператора Максиміліана у січні 1519р., пригальмувала на якийсь час успіх. Існувала невпевненість, чи зможуть Габсбурги, величезна потуга яких наводила жах на курфюрстів, втримати імперську корону; крім того треба було налагодити стосунки німецьких спадкових земель Габсбургів з Іспано-нідерландськими володіннями; це питання було пов’язане з проблемою поділу земель між Карлом і Фердинандом. Фердинанд був більш симпатичніший німецьким князям, ніж замкнутий і незбагненний Карл. Але на користь Габсбургів було те, що піся трьох Габсбургів, які один за одним змінювалися на римсько-німецькому престолі, його претендування можна вважати легітимним (19, 157-158).

До початку березня ситуація була неясною. Альбрехт Майицький, Фрідріх Мудрий і представники Чехії схилялися до Карла, архієпископ Трірський і курфюрст Бранденбурзький на сторону Франціска І, архієпископ Кельну і курфюрст Пфальцу вагалися.

В ситуацію втрутився Генріх VІІІ, пообіцявши, що залптить більше. Але його посо БІчард Пейс в жаху повідомив про те, в яких масштабах ведеться підкуп. Боротися з Фургерами було безнадійним.

Римський папа Лев Х зайняв невизначену позицію. Обрання імператорм Карла загрожувало перетворити Риську курію в стержень світової політики Габсбургів і і послаблення її ролі. Але і обрання французького короня, що ставив релігію під свою владу не обіцяло нічого доброго.

Накінець курфюрсти зібралися у Франкфурті і вранці 29 липня, після месси проголосували. Сторону Франциска прийняли лиш Бранденбурзький і Трірський курфюрсти. Карлос І Габсбург став імператором Імперії під іменем Карла V.

Що ж забезпечило йому перевагу? Не виключено, що результат значною мірою був вирішений позицією Фрідріха Мудрого і представників Чехії. Однак Яків Фуггер мав право у 1523р. написати імператору: “Відомо, із цього не робиться таємниця, що ваша величність без моєї участі не змогла б отримати імператорську корону”. З суми в 900 тися гульденів, Фуггери дали 543585. В нагороду за це вони отримали право рицарських орденів в Іспанії – Алькантари, Калатрави, Конпостелли. В 1530р. Раймунд, Антон і Ієрохім Фуггери отримали титули графів. (14, 31-34).

Як тільки стало відомо про обрання Карла імператором, він відразу дав згоду навіть без дозволу кортесів, відправився в Німеччину. Ця подія викликала велике невдоволення у Іспанії, а також викликало невдоволення, що Карл прийняв титул “Високість”, до цих пір не прийнятий в Іспанії.

Поїздка в Німеччину і коронація вимагали великих витрат. Субсидія кортесів 1518р. виявилась недостатньою. Було вирішено зібрати нову субсидію. Схвильованість, що панувала в Костилії і особливо в місті Таледо, призвели до скликання картесів в Сантьяго. Скликанням картесів король намагався припинити рух протесту, що зібрався в Тальдо, що звернувся 7 жовтня 1519 року до найбільших міст Костилії з наміром просити короля не покидати країну, не вивозити золотої монети і не роздавати державні посади іноземцям. Міська рада Толедо замість депутатів в картеси вислали лише представників. Ці представники зустріли короля в Вальядоріді, де король відмовився їх прийняти. В результаті відмови Тальдо охопило повтсання.

31 березня 1520 року відбулося відкриття кортесів в Сантьяго, де депутати Кордови, Леона, Вальядоліда, Сеговії, Самори, Гвадалахари, Сорії, Куенки і Мадріда відмовилися присягати королю поки він не виконає їх вимоги (20, 21-22).

Одним з основних напрямків внутрішньої політики Карля були централізація. Цю політику підтримували міста, поки це не токнулось самоуправління самих міст.

Найбільша кількість міст знаходилась в Кастилії, тому тут розпочався епіцентр повстання. В русі прийняли участь гранди, скориставшись для відновлення своєї могутності, зломленої абсолютизмом.

Організатором повстання стало місто Толедо. Його очолили – аристократи Хуан де Паділья і Педро Ласо де ла Вега. В травні до нього приєдналася Сеговія, Тордесільяс, Самора, Бургос, Мадрід, Авіла.

24 липня в місті Авілв представники міст проголосили “святу Хунту”. Тепер Кастилія була в їх руках. Н перших етапах повстання, участь брали всі верстви населення . Було назначено Хуана де Поділью головнокомандуючим військом. Кардинала було скинуто, а королю було вислано список вимог. Вони вимагали скликання кортесів один раз на три роки без відома короля і уряд повинен відмовитися від права призначати президентів кортесів. Незалежність виборів, воля поглядів і непідкупність голосів – ось ці гасла висували комунари. (2, 238-239).

Дворянство, на привілеї яких посягнули городяни, почало відходити від повстання. З боку короля їх було надано деякі поступки, а також використати ворожнечу між Толедо, Бургосом і схилити останнього а бік короля. Крім того, повстання почало набирати антифеодального характеру. Було оголошено, що привілеї, величезні помістя і