Коли французи потерпіли розгром , Генріх VІІІ не отримавши гарантій на французьку корону і повернення позики в 150 тис. крон, схилився до союзу з Франціском. Ще в жовтні 1525 року добре освідомлений Протокотарій Карачіалло писав імператору “що Франція з Англією і Італійськими державами можуть об’єднатися з Турцією для виступу проти Габсбургів. (23, 62).” В свою чергу Карл V відказав Англії, бо сам остерігався посилення Англії (13,35).

Короткочасне припинення війни намагалась використати Венеція з намаганням об’єнати Італію, однак задум було розгадано і іспанці маючи на меті покорити Італійців приєднали Міланське герцогство до Іспанської корони (21, 463).

Скористатися перемогою імператор не міг бо платити солдатам було нічим, у Німеччині йшла селянська війна, Англія відійшла від союзу, а умови миру для Франції були надто важкими: відмова на претензії щодо Італії, уступлення Бургундії, повернення Карлу Бурбонському володіння у Франції, надати у розпорядження Карла армію. заключити шлюб між самим Франціском і сестрою імператора – Елеонорою. Однак, щоб звільнитися Франціск згодився на умови, підписавши 13 січня 1526 року Мадридський мир, який ніколи не був у Парижі ратифікований. Чи вірив Карл у вирішення цього питання? Точних доказів не має. Однак імператор почував себе носителем доброчинності рицарства. Та і селянська війна Німеччині хоч і пішла на спад ще не закінчувалась. Вирвавши у Реформації революційне жало, частина князів намагалася використати її на свою користь (13,36).

Боротьба з Рефомацією забезпечувала союз проти імператора. Однак намір Габсбургів перетворити папство у стержень своєї політики протирічило інтересам пап, що не хотіли відмовитися від статусу духовного вождя, розуміючи, що залежність потягне за собою послаблення позиції (10,92).

Зміст могутності короля привів до утворення в травні 1526 року між Францією, Венецією, Флоренцією, Міланом і папою союзу “Святої ліги” з підримкою Англії. Наміром союзу було звільнення Північної Італії, а випадку спротиву відвоювання Неаполя, звільнення дітей Франціска І, залишених як застави миру.

17 вересня 1526 року, Карл направив папі документ, де засуджував дії папи. Йому вдалося отримати від протестант 12 тисяч солдат під командою Георга Фрундсберга і об’єднати їх з армією герцога Бурбонського (20,38). Фрундесберг зняв облогу з Мілана, а 4 лютого 1527 року підійшов до Больньї, де папа Климент VІІ як глава ліги оголосив про її розпуск (13,36).

Однак недостаток грошей, а також схільність німецьких солдат до бунту привели до падіння дисципліни в армії. Вийшовши з покори армія німців і іспанців рушила на Рим. 6 травня 1527 року Рим був взятий штурмом. Під час якого загинув герцог Бурбонський. Ввірвавшись в місто солдати не пощадили навіть церков. Папа закрившись в палаці Святого ангела місяць надавав збройний опір, а пізніше здався у полон (20,39). Карл V розглядав Климента VІІ як союзника, але ставив на другий план територіальні інтереси папи. Хотів падіння Риму імператор чи ні, але папа получив гарний урок на тему, в якому таборі він повинен бути (13,37).

29 червня 1529 року був підписаний Барселонський мир, зо якам папа зобов’язувався надавати ј прибутків на боротьбу з єретиками і пропускти війська імператора через папську область (13,37). Також папа відмовлявся на користь імператора від своїх найбільших міст в Північній Італії - П’яченца Парми, Модени, виплачував викуп у 400 тис дукатів, але так як платии було нічим то він ще півроку провів в Орвієтто як полонений поки Карл не простив йому борг (21, 465). Було заключено оборонний союз 25 грудня між імператором і папою, Венецією, Міланом і Совоєю. (20,39).

За умовами заключеного в серпні 1529 роу миру в Камбре імперія признавала право Франції на Бургундію, а Франція відмовлялася від претензій на Італію, Фландрію, Артуа, зобов’язалась сплатити контрибуцію в 2 млн. золотих ліврів і надати збройну допомогу проти турків (13, 37).

Хоча в умовах Камбрейського миру 1529 говорилося про збройну допомогу Франції і Англії проти турків ніхто з них не збирався дотримуватися умови (11,64). За миром у Камбре, папа, Совойя, Монферрат, Мантуя, Феррара стали васалами імператора; не юридичними васалом стала Флоренція. Міланське герцогство і Неаполітанське королівство стали Іспанськими володіннями.

На початок 16ст. Турки міцно влаштувалися на Балканах перетворивши його на плацдарм для наступу у Європу. Дунай не міг бути постійним кордоном турків і Європи. Їх притягували нові території – Угорщина, Австрія, Польща. Вони рахували себе законними спадкоємцями появившихся після розпаду Золотої Орди ханств – Астраханського, Казанського і Кримського. Одначасно їх експансія поширювалась на території Азії і Африки. Проти турків складаються коаліції, де першу роль завжди грає Венеція. Якщо боротьба європейських держав з турками в ХVІ ст. носила оборонний характер, то Венеція намагалася наступати. Однак після невдалої війни (1463-1479) вона стала шукати нові шляхи на Схід.

Турки залашилися далеко не байдужими намагань підірвати значення транзитних шляхів, що знаходилися в руках Венеції. Вони не тільки протидіяли Венеції і Генуї, але вели боротьбу з Португалією, що відкрила в 1498 році морський шлях в Індію. В правління Селіма І турки оволоділи Єгиптом, Сірією, Палестиною, Аравією. Селім узурпував право єгипетського халіфа зробивши себе главою Ісламу. На протязі 1514-1518 рр. турки оволоділи Курдестаном, частиною Закавказзя, Дагестаном і намагалися в 1538 році відправити флот з Червоного моря в Індію проти португальців. Османська Імперія часів Сулеймана ІІ (1520-1566) перебуваючи в зеніті могутності повела наступ на Європу (1, 6-7).

Європа в момент наступу